Держава «заплуталась» в газорозподільних мережах?


Реальним здобутком оновленого ринку природного газу стала диверсифікація поставок блакитного палива в Україну. Чи не найбільш драстичним у переліку очікуваних змін стало рішення Кабінету Міністрів про передачу функції управління газорозподільними мережами до НАК «Нафтогаз України». Що маємо нині? Відповідь на це запитання шукатимемо разом з експертами газового ринку.

І Закон України «Про ринок природного газу», і Постанова Кабінету Міністрів про передачу газорозподільних мереж до «Нафтогазу» оголили комплекс проблем, що накопичувалися роками через некваліфіковане управління державним майном.

Законодавчо ніби й були визначені чіткі часові рамки: з 1 жовтня 2015 року приватні товариства з газопостачання та газифікації (облгази) юридично втрачають право безоплатно володіти майном державних газорозподільних систем. Однак ситуація не змінилася й досі, адже газорозподільні мережі й надалі перебувають у державній власності, але в безоплатному користуванні облгазами.

Досі немає відповіді на просте запитання: яким чином облгази повинні виконати постанову КМУ щодо передачі газорозподільних мереж до «Нафтогазу», якщо право власності на ці мережі не оформлене, немає детальної інвентаризації та виділення ділянок під об’єкти трубопровідного транспорту?

Заяви про те, що нічого не робиться, аби подолати цю сумнозвісну безоплатність – явне перебільшення. Робота ведеться на різних щаблях влади і в різних інституціях. Наприклад, у Верховній Раді зареєстровано два законопроекти, які покликані законодавчо врегулювати ці питання. А Міністерство енергетики та вугільної промисловості вже створило Державне підприємство «Українські газорозподільні мережі», яке, ймовірно, й стане балансоутримувачем державних газорозподільних систем.

НАК «Нафтогаз України» також підготував своє бачення щодо цього питання і подав його на узгодження до Міністерства економічного розвитку та торгівлі. А нарада, яка відбулась 2 серпня цього року в МЕРТ, подарувала надію, що учасники процесу виходять на фінішну пряму. Тож Міністерство звернулось листом до Кабміну, у якому запропонувало передати повноваження до «Українських газорозподільних мереж», тобто – Міненерговугілля.

Щоправда, Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик ще не зовсім уявляє як запрацює цей механізм, про це він щиро зізнався під час засідання комітету Верховної Ради з питань паливно-енергетичного комплексу, котре відбулось 21 вересня 2016 року. Прикро, що досі бракує багатьох механізмів для виконання норм Закону. Наприклад, «Типовий договір оренди газорозподільних систем», власником яких є держава, розробляє і затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики в нафтогазовому комплексі. А щоб мати такий договір, потрібно прийняти відповідний закон.

Не проводилась також інвентаризація мереж, яка й покликана встановити не лише параметри газорозподільної системи, а й частку державної власності.

Як відомо, сьогодні Україна немає реєстру газорозподільних мереж, що перебувають у державній власності. Є такий собі «газотрубний список» у Фонді держмайна – це списки, які складали у різні роки на основі даних підприємств газопостачання та газифікації.

Єдине повноцінне джерело – бухгалтерія облгазів, які на 75% перебувають у володінні Дмитра Фірташа.

Досі немає і нормативних документів, які визначали б хто, коли і як проведе інвентаризацію газорозподільних мереж, здійснить розмежування мереж за формою власності і, встановивши прилади обліку природного газу, закріпить цей поділ документально, а опісля – отримає від незалежної міжнародної компанії паспорт об’єкту.

В Україні загалом налічується майже 400 тис. км газорозподільних мереж середнього та низького тиску, з яких 40% – це спірна власність. Тобто, потрібно фізично виміряти ці мережі, звірити з документами та встановити право власності спірного майна. Ця процедура може тривати від 2 до 3 років і коштуватиме чималих грошей.

Таку інвентаризацію намагалися провести кілька разів. Вперше – після створення «Нафтогазу» у 1998 році, але ця справа не була довершена. Вдруге, коли дочірня компанія НАКу «Нафтогазмережі» почала роботу з інвентаризації та паспортизації. Згодом, вольовим рішенням урядовців вона була ліквідована, так і не зреалізувавши заплановане…

Стосовно встановлення приладів обліку природного газу в точках розмежування. Вартість робіт за встановлення одного приладу обліку становить 50 тис грн, також потрібно врахувати 20-30% за технічне обслуговування цих приладів. Загалом витрати можуть становити приблизно $260 млн.

Далі – документація про технічні параметри, юридичне закріплення прав того чи іншого власника на певний об’єкт. Маючи такий паспорт, об’єкт можна передавати в концесію чи оренду, наприклад, тим же облгазам, або потенційним інвесторам.

Якщо усі ці процедури будуть знехтувані з об’єктивних чи суб’єктивних причин, то що б не відбувалося в подальшому із газорозподільними мережами – оренда, концесія, чи приватизація, все це буде зроблено традиційно, коли оцінка майна здійснюється на око.

Цілком можливе й застосування «нового» сценарію передачі окремих ділянок мереж від держави на користь конкретних осіб, відомих своїми схемами у цій галузі. «Не здійснено інвентаризації? Але у вас є інвестиційний інтерес? Немає паспорту? Ну що ж, забирайте таким, як воно є…».

Здавалося б, і як за таких умов досягти конкуренції на газовому ринку і гарантувати надійну та безаварійну експлуатацію газопроводів?

Шлях до реформування і впорядкування специфічних вітчизняних умов відкриває Закон «Про ринок природного газу». Опираючись на його норми, потрібно розробити прозорі та збалансовані правові механізми передачі у платне користування об’єктів газорозподілу, які перебувають у державній та комунальній власності. Важливо також, щоб на ринку запрацювали кілька операторів – тоді зростатиме конкуренція і, відповідно, якість послуг.

Ситуацію у царині розподільних мереж окреслює також Постанова НКРЕКП від 30.09. 2015 року №2494 «Про затвердження Кодексу газорозподільних систем». Вона визначає взаємовідносини оператора газорозподільних систем із суб’єктами ринку природного газу, а також правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газорозподільних систем.

Ймовірно, що депутатам Верховної Ради доведеться ухвалити окремий закон, що регламентуватиме та встановлюватиме чіткі правила користування газорозподільними мережами, внормує оплату й питання експлуатації та обслуговування системи газорозподілу.

Текст опубліковано у профільному журналі для виробників та будівельників полімерних трубопроводів «ІМПМ», №35, 2016 р.