Чергове агентство з інвестицій – необхідність чи системна помилка?

«Питання створювати чи не створювати агентство мабуть риторичне, а от яким чином зробити його роботу максимально ефективною - потрібно дискутувати.» - сьогодні на своїй фейсбук-сторінці повідомила про результати наради в Мінекономрозвитку Народний депутат України, Голова підкомітету Сталого розвитку галузі, стратегії та інвестиції Комітету паливно — енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки Наталія Кацер-Бучковська.

"Як показує практика - тривалий час ліквідації Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами України  свідчить про те, що  у влади вже протягом року немає однозначної відповіді на питання чи потрібно нове агентство. І це не дивно. Очевидно, що важко прийняти рішення що ж робити, коли не знаєш яку роль відігравало ліквідоване агентство, і що мало б робити нове. Щоб надати відповідь необхідно подивитись аналіз результатів та  ефектів від діяльності не тільки конкретно цього агентства, а й його попередніх версій. Які були цілі поставлені перед цими інституціями і якими методами вони будували свою діяльність? Чи є взагалі  у держави Україна стратегічне  бачення розвитку економіки та залучення інвестицій і якою має бути інституційна підтримка інвестиційної діяльності?", - вважає Світлана Ковалівська, експерт ІСЕД.

На її переконання, сьогодні держава  займає пасивну позицію спостерігача за інвестиційним процесом, а не гравця та арбітра. Відсутня стратегія розвитку економіки та державна інвестиційна політика. Держава не використовує загальновідомий набір стимулів та інструментів для залучення інвестицій. Тому чергове агентство, не розуміючи стратегічних цілей, бачення економічного розвитку та не маючи набору інструментів буде знов проїдати бюджеті кошти, створювати нові медіа-проекти для просування начебто національних проектів, які по суті-то і ніколи не були оформленими у якісні інвестиційні проекти та бізнес-плани. В історії існування цих українських агентств та центрів по залученню та сприянню інвестицій завжди існував конфлікт інтересів між органом, який формує та реалізує політику, а саме Міністерством економіки (в різні роки назва змінювалась) та самим агентством/центром – яке мало б цю політику теж реалізувати. Конфлікт за владні повноваження без існування самої політики, яка саме мала б реалізовуватись, призводив лише до перетягування канату: «хто більше залучить коштів на цільові програми та інституційну підтримку». Питання активізації залучення інвестицій в економіку держави було на десятому місці.

Тому й наша відповідь на питання : «Ні, сьогодні Україні агентство по залученню інвестицій не потрібно. При чинній державній інвестиційній політиці, а точніше її відсутності, існування агентства як цього, так і його попередніх братів-клонів є недоцільним.»

"Тоді напрошується зустрічне питання. А що ж потрібно робити для того, щоб Україна зайняла активну  позицію на світовому ринку в боротьбі за інвестиції? В своєму дослідженні «Політика економічного прагматизму» експерти Інституту суспільно-економічних досліджень наводять аргументи щодо неефективності чинної моделі державного управління у сфері інвестиційної діяльності та пропонують альтернативу для активізації інвестицій з метою структурної перебудови економіки та подвоєння ВВП за десять років. В запропонованій моделі держава в особі Уряду за пропозиціями Мінекономрозвитку, відповідального за реалізацію структурної та інвестиційної реформ – має спрямовувати інвестиції на стратегічні пріоритеті, маючи у своєму арсеналі комплекс працюючих  стимулів та інститутів. Стимули та обсяги необхідної державної підтримки та інвестицій будуть визначені у секторальних стратегіях. Реалізацію цієї політики має забезпечуватись зрозумілими методами за  загальновизнаними міжнародними практиками, щоб не тільки внутрішньому інвестору було зрозуміло куди йти та що робити для залучення капіталу, а й у іноземного інвестора не виникало додаткових бар’єрів", - переконана експерт.

Запропоновано створити всеукраїнський національний інститут розвитку – Українську корпорацію розвитку, за загальним керівництвом та стратегічним спрямуванням Міекономрозвитку, яка має вирішувати одночасно два взаємопов’язані завдання:

- сприяння реконструкції та модернізації індустріального сектору та створення, виробництва і експорту нових видів продукції;

- сприяння створенню ринку капіталу для інвестицій у розвиток.

Щоб це спрацювало до складу корпорації, як мінімум, необхідно включити: Центр економічних та технологічних передбачень; Державну керуючу холдингову компанію; Державний банк відбудови та розвитку; Національний інноваційний венчурний фонд; Експортно-кредитне агентство; Національний фонд підтримки малого підприємництва; Державну лізингова компанію; Державну іпотечну установа. Навіть з назв цих інституцій зрозуміло, що кожна з них має виконувати окрему функцію для досягнення спільної мети: акумулювання капіталу та його спрямування в розвиток економіки. Ключовим гравцем має стати банк розвитку. Цей банк залучатиме кошти міжнародних фінансових інституцій та бюджету і направлятиме їх на реалізацію інвестиційних проектів, відібраних за загальновизнаними критеріями та прозорими і швидкими процедурами. В активі держави збільшуватиметься державна власність в обмін на частину державної підтримки. Управління цими активами здійснюватиме керуючий холдинг. Інші інституції в комплексі забезпечуватимуть додаткову фінансову та нефінансову підтримку інвесторів, а саме – сприяння просуванню української продукції на зовнішніх ринках, отримання замовлень (через лізинг та  іпотеку), а  також фінансування інновацій та малого бізнесу. Залишилось найголовніше – забезпечити розроблення та впровадження норм взаємодії цих інституцій та суб`єктів інвестиційної діяльності.