Нові малороси. Коли Захарченко вбереться у шаровари Хмельницького

До кінця минулого тижня про ідею "Малоросії", озвучену ватажком ДНР і раптово злиту його московськими заступниками, успішно забули. Але, можливо, занадто рано.

Озвучена Захарченком ідея "Малоросії" народилася не серед вугільних відвалів Донбасу. Це частина небезпечної технології мімікрії, досить гнучкої та адаптивної до мінливих зовнішніх умов ідеї.

У Кремлі зробили вірні висновки про те, що проект "Новоросія" не спрацював. Апелювання до міфу про російську імперську славу південних територій не знайшло очікуваного відгуку у жителів південного сходу України. Безсумнівно, що "новоросійство" всього лише відкладено до пори до часу, адже це красива мрія російської політичної, ідеологічної, творчої та церковної еліти про великі південні простори власного Lebensraum. Хто ж відмовляється від мрії? Тим паче, що йти до неї можна різними шляхами.

Можна спробувати поговорити з українцями більш зрозумілою для них мовою, зачіпаючи в підсвідомості знайомі ліричні образи з творів Гоголя, Шевченка. Вийняти з комірчини запилену мумію міфу про "возз'єднання" двох "братніх" народів в Переяславі та прославити "спільного" героя – Богдана Хмельницького.

Конструкт "деенерівської Малоросії" дуже простий та універсальний. Він схожий на лего – можна розкласти на частини та знову зібрати щось інше, а можна використовувати лише окремі деталі. Пряме його призначення – знищення України, про що Захарченко відкрито й заявив. Те, що цю ідею хтось з бойовиків не підтримав сьогодні, не має значення, потрібно буде – підтримають всі.

Разом з тим проект "деенерівської Малоросії" дуже передбачуваний. Адже кремлівські вигадники, хоч і талановиті, але все ж обмежені у виборі засобів і методів. Майбутнє цього проекту прямо залежить від нас – українців. Від того, наскільки вірно ми розпізнаємо загрозу, і від наших дій. Не можна просто так взяти й сказати у відповідь на слова про "Малоросію" слідом за президентом: "Проект "Новоросія" був похований. Україна відновить суверенітет над Донбасом і Кримом". Щоб поховати "Малоросію", потрібно трохи більше зусиль. І чим раніше, тим краще.

Звичайно, можна почекати, поки саме здохне. Але в цьому випадку ми будемо розсьорбувати наслідки відразу за декількома напрямами.

По-перше, це внутрішньополітична дестабілізація України. Ідея альтернативної держави зі столицею в Донецьку буде постійно, але з різною активністю обговорюватися, обростати домислами через суперечливі коментарі Кремля та його маріонеток, і врешті-решт здобуде загальноукраїнську популярність в акурат до будь-яких виборів. Ймовірно, що з'являться клони-проекти "деенерівської Малоросії" в середовищі українських політсил, якась "Україна-для-всіх" або "Україна-бути-добру".

Концепт "деенерівської Малоросії" як "альтернативної-України-для-всіх" вже підхоплений першою лінією речників Росії, в тому числі й серед наших співгромадян. Далі тема буде впроваджуватися в сферу обговорення шляхів "примирення", "мови миру – мови ворожнечі" та інших подібних дискурсів. Як подібні конструкти використовуються в ході виборів, ми бачили неодноразово.

Запобігти такому розвитку подій складно, але можливо – перш за все за допомогою чіткої комунікації з боку офіційного Києва з суспільством (що містить, крім войовничої риторики, цілком конкретні дії). Чим більш невиразна позиція влади щодо того, що відбувається на сході та чим більш плутані сигнали, які отримує суспільство, тим слабша його здатність протистояти невидимій загрозію

Можна, звичайно, вірити в безмежну мудрість українців або історичне везіння. Але для виживання необхідний швидше реалізм, що межує з песимізмом, ніж необґрунтований легковажний оптимізм. Наблизитися до реальності може допомогти нагадування про дивовижну лояльність населення України до неоднозначних політичних сил – як старих, так і нових, і безмежної здатності забувати, де розкладені граблі.

Другим напрямом даного проекту є ослаблення міжнародних позицій України. На наших зовнішніх партнерів весь цей "малоросійський маскарад" повинен справити враження внутрішнього конфлікту. Неважливо, що Німеччина так різко негативно відреагувала на ідею "альтернативної України", адже горизонт планування Кремля довгостроковий і мета його – не отримати згоду Берліна вже прямо сьогодні. Зараз проект " деенерівської Малоросії" став предметом обговорення в пресі, завтра про нього заговорять якісь "аналітики" на Заході, а післязавтра – політики.

Окремою слабкою ланкою в сфері зовнішньополітичної комунікації дискурсу навколо війни на сході України є різні міжнародні правозахисні структури. Безумовно, їхня підтримка дуже цінна, коли мова дійсно йде про захист прав людини. Але вже ні для кого не секрет, що Росія не шкодує коштів на максимальну присутність в міжнародних організаціях, в тому числі й правозахисних, і сповна користується плодами докладених зусиль. Ми напевно почуємо про необхідність примирення, про доцільність враховувати різні погляди та позиції в побудові спільної держави і, можливо, про запуск якого-небудь "загальноукраїнського діалогу/форуму/платформи".

Чи є протиотрута? Є. Потрібно просто пам'ятати самим і нагадувати всім навколо, що будь-який діалог про "примирення" можливий тільки після того, як припиняться обстріли, росіяни підуть з окупованих територій, включно з Кримом, і Україна відновить повноцінний контроль над кордоном. До того часу, як це станеться, всі примирливі хороводи має сенс водити тільки на Красній площі.

Ну і третя мета "нових малоросів", напевно, найболючіший напрям для українців, – наша ідентичність. "Ми такі ж, як і ви, тільки інші" – цей наратив небезпечний і ворожий. Запуск проекту "деенерівської Малоросії" означає абсолютно серйозні наміри Кремля стосовно так званих ДНР/ЛНР. Росіяни роблять в даному випадку те, що й завжди, – крадуть нашу історію. Але чи по Савці свитка?

Ймовірно, одним з найпопулярніших запитів в пошукових системах за останні дні став прапор Богдана Хмельницького. Швидше за все, Захарченко теж гуглив це зображення, колористика та символіка якого неймовірно далека від сприйняття рядового деенерівця. Тому прапор Богдана Хмельницького не буде прапором терористів з ДНР. Але це теж не має значення. Важлива сама зв'язка "Малоросія" -Хмельницький, що дозволяє взяти на озброєння весь радянський історико-пропагандистський матеріал щодо вікової єдності двох "братніх" народів і доповнити його сучасними смислами й українською символікою. Цілком ймовірно, що російські геральдисти вже натхненно трудяться над символами "деенерівської Малоросії", компілюючи геральдику епохи козацтва, сучасну геральдику України, особливо військову, і те, що вже намальовано для бойовиків. Ці витвори мистецтва ми ще побачимо, як і почуємо старі нові пісні про "спільну" історичну спадщину.

Не можна виключати, що чи то в угарі, чи то в ударі Захарченко організує костюмовані бали в шароварах і вишиванках. Боротися проти такого жорсткого трешу буде безглуздо. Доцільніше пам'ятати, що, являючись безликим ніким, дуже просто приміряти чужі образи. Єдине, що ніяк неможливо приміряти, – цінності. Наша історична спадщина, крім зовнішнього образу, має ціннісний вимір, що в силу складних історичних обставин ще не до кінця осмислений та усвідомлений нами. Але який становить нашу генетичну пам'ять і мотивує поведінку.

Маючи різні цінності, примиритися неможливо. І бойовики на Донбасі, і їхні господарі в Кремлі це дуже добре розуміють. Тому проект "деенерівської Малоросії" – це ще й поклик до всіх українських мешканців російського ціннісного поля. Абсолютно ясно, яка доля очікує представників іншого світогляду в разі перемоги Кремля. Слід просто погортати історичну хроніку.

Складно уявити, як можна мати цінності, які навіть не наважуєшся озвучити. Тут у бойовиків на Донбасі, так само як й у їхніх господарів в Кремлі, справи зовсім кепські. Якби кремлівські цінності були озвучені відповідно до їхньої суті, розмова із західними країнами, так само як і з власним населенням, була б зовсім іншою. Тому населення дурять до втрати здатності логічно мислити, а для зовнішніх партнерів розігрується спектакль з дулею в кишені. Майстерно використовуючи дипломатичну риторику, Кремль створює помилкове сприйняття Росії як носія спільних із Заходом цінностей. При цьому російська правляча еліта відкрито говорить, що вважає Захід суперником в ціннісній сфері. Взагалі, росіяни завжди досить відверто і зухвало озвучують свої наміри. Але для усвідомлення того, що щось йде не так, Заходу треба було отримати урок наслідків своєї зневаги російською загрозою.

Україні ж занадто дорого обходяться уроки уявної дружби з Росією. Нам корисно добре усвідомити, що Росія не має права на кредит довіри з нашого боку та не має презумпції невинності. Простіше кажучи, Росія і росіяни – вороги, поки не доведуть протилежне. І та ж свіжа ідея "деенерівської Малоросії" підтверджує російські ворожі плани. Цей конструкт можна розкладати та складати ще в багато різних комбінацій. При цьому важливо розуміти, що це фактично ультиматум Києву. А значить, війна буде довгою.


(Стаття була опублікована на «Деловая Столица» 24 липня 2017 року)