МЕМОРАНДУМ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА МВФ: ЗОБОВ’ЯЗАННЯ ПРОТИ ВИКЛИКІВ
Ярослав Жаліло, Антоніна Дешко, В’ячеслав Жук, Маріанна Онуфрик, Ігор Яковенко


Нарешті завершилася епопея з черговим траншем МВФ, особливої інтриги якій надавала необхідність врахувати вплив на українську економіку від припинення товаропотоків з непідконтрольних Україні територій. Тривалість цієї інтриги тільки сприяла нарощенню політичних спекуляцій навколо Меморандуму. В такий спосіб партії збільшували власний політичний капітал, проте політизація документу не допомогла його краще зрозуміти. Експерти ІСЕД проаналізували пункти чергового Меморандуму й оцінили їх з точки зору потреб української економіки та того, наскільки реально втілити їх у життя.

Найперше слід відзначити, що інтрига щодо впливу на українську економіку припинення товаропотоків з непідконтрольних Україні територій завершилась тим, що Україна попередила МВФ про зниження майже на 1 відсотковий пункт прогнозу економічного зростання та попросила пом’якшити вимоги щодо обсягів чистих міжнародних резервів. Ані на цільовий показник (таргет) інфляції, ані на обмеження бюджетного дефіциту  «очевидні та миттєві негативні наслідки для виробництва електроенергії та сталеливарного сектору,.. [які]… відповідно, позначаються на нашому експортному потенціалі та економічному зростанні» (цитата з Додаткового листа про наміри від 29 березня) не вплинули, як, очевидно, і на сам текст Меморандуму.

МЕМОРАНДУМ І ЕКОНОМІЧНЕ ЗРОСТАННЯ

На відміну від думки, що панує в суспільстві, найсуттєвішим у співпраці з МВФ є не зобов’язання Меморандуму, які передбачають ті структурні реформи, що їх Україна давно сама мала б зробити і без зовнішнього примусу. Зрештою, Фонд нерідко закриває очі на недовиконання цих структурних маяків. Натомість, «диявол» криється у двох простих індикаторах, які найлегше контролювати: розмір дефіциту бюджету (у відсотках до ВВП) та рівень інфляції.

Розмір дефіциту бюджету закладається при його формуванні, й надалі підтримується урядом, а рівень інфляції, зважаючи на проголошений Нацбанком перехід до режиму інфляційного таргетування, визначає всю монетарну політику в країні. Оскільки і Мінфін, і Нацбанк в Україні є чи не найдієвішими органами влади, наміри дотримання заявлених зобов’язань за цими двома показниками, по суті, й диктують зміст економічної політики в країні.

Слід віддати належне уряду: Меморандум містить непоодинокі посилання на завдання забезпечити економічне зростання, яке обґрунтовано вважається ключовим джерелом упевненої макроекономічної стабільності. Проте досягнення цього зростання планується, насамперед, на основі класичних підходів, таких, як макроекономічна стабілізація, дерегулювання та приватизація держпідприємств. Натомість, особливої уваги до подолання стагнаційних пасток, інституційної недостатності економіки та керованих структурних зрушень, у відповідь на значні системні ризики, такі підходи не передбачають. Турбуватися про економічне зростання – це найперше завдання уряду й тому способи його забезпечення не дуже обходять МВФ, з яким укладається Меморандум. Водночас, зобов’язання, прив’язані до отримання кредитних траншів, повинні принаймні не перешкоджати реалізації заходів для економічного зростання, адже саме воно може бути єдиним джерелом ресурсу для наступного повернення коштів як МВФ, так і іншим кредиторам.

ПОЛІТИЗАЦІЯ ВІДНОСИН З МВФ

Варто наголосити, що політизація відносин з МВФ справляє Україні вельми погану службу. Побоюючись взяти на себе політичну відповідальність за ухвалення непопулярних рішень, як чинна виконавча влада, так і загалом учасники владної коаліції, мотивують їх нав’язаною ззовні «волею» МВФ. Отже, апріорі відкидають можливість кваліфікованого всебічного обговорення серйозних проблем, які змушує вирішувати МВФ: перевантаженість бюджетних видатків, неефективність соціальної сфери, застарілість пенсійної системи тощо. Тому визначення моделі вирішення таких проблем переходить до клерків МВФ середньої руки, які користуються макроекономічними рецептами, написаними у другій половині минулого століття. Водночас, український уряд виявився не готовим запропонувати суміжні реформи, які б компенсували негативний вплив на українську економіку від застосування методів МВФ. Українські політики, та й пересічні громадяни, мріють при першій можливості «здихатися» контролю Фонду і не проводити непопулярні реформи.

Україні потрібно налагодити конструктивні стосунки з МВФ таким чином, щоб отримання кредиту дійсно формувало часовий ресурс для здійснення необхідних структурних реформ, а не було «зашморгом на шиї України», як полюбляють говорити деякі політики. Що ж для цього необхідно? По-перше, треба відверто визначити основні системні проблеми, які потребують непопулярних рішень, а також доступні для цього ресурси. По-друге, варто визначити власні шляхи розв’язання цих проблем та розповісти про них політикам та усьому суспільству. По-третє, необхідно запропонувати ці розв’язки як доповнення чи заміну деяких положень Меморандуму. Адже  Меморандум МВФ – це не «заповідь, спущена згори», а декларація про українську економічну політику, яка підписується очільниками України.

ПУНКТИ МЕМОРАНДУМУ, ПОТРІБНІ ДЛЯ РЕФОРМ

Поки українська влада займає щодо реформ пасивну позицію, зобов’язання перед Фондом є чи не головним стимулятором проведення структурних реформ в Україні. Тому цей
Меморандум містить зобов’язання уряду щодо низки важливих кроків у цій сфері.

Меморандум і банківський сектор
Сьогодні велику увагу треба приділити зміцненню фінансово-банківського сектора. Йдеться про завершення діагностичного обстеження банків та підвищення якості їх роботи, посилення пруденційного нагляду, захист прав кредиторів, створення Кредитного реєстру для визначення платоспроможності позичальників. Окрема увага має бути приділена підвищенню якості роботи «Приватбанку», формуванню Стратегії державних банків та нових наглядових рад у них. Важливим кроком стане створення нормативно-правової бази для ринків цінних паперів та небанківських кредитно-фінансових установ, що повинно пожвавити нинішню «банкоцентричну» фінансову систему. Це, безперечно, зробить її сприятливішою для економічного зростання, хоча позитивний ефект цих стандартних змін, особливо у короткостроковому періоді, перебільшувати не варто.  

Однак, для вирішення багатьох названих проблем досі бракує нормативно-правової бази. Необхідно надати НБУ законодавчі повноваження для створення кредитного реєстру, подання до парламенту проекту Закону про державні банки, прийняття законопроектів щодо зміцнення можливостей Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо об’єднання регуляторів ринків фінансових послуг (пройшов перше читання). Тому окремі із цих завдань, як-от, наприклад, створення кредитного реєстру при НБУ, «кочують» з одного меморандуму в інший.

Меморандум і ринок праці
Хочеться сподіватись і на виконання урядом зобов’язань щодо реформ на ринку праці, які мають знизити ризики для зайнятості через підвищення мінімальної зарплати. У Меморандумі уряд обіцяє, зокрема, «модернізацію системи професійної освіти для вирішення питання невідповідності навичок робочої сили», а також «скасування застарілих норм, які обмежують можливості роботодавця коригувати зайнятість залежно від умов праці» (тут і далі курсивом – цитати з Меморандуму). Саме негнучкість ринку праці, зазвичай, суттєво знижувала позиції України у рейтингах конкурентоспроможності, нівелюючи такі його конкурентні переваги як відносна дешевизна та високий рівень загальної кваліфікації працівників.

Ймовірно, дискусійним, проте позитивним, є намір влади легалізувати видобуток бурштину та азартні ігри з метою розширення бази податкових надходжень. Спроба систематизувати процеси, які держава не в змозі припинити, може виявитися продуктивнішою, хоча також вимагатиме значної жорсткості в рішеннях.

Меморандум і ринок землі
Прогнозовано дискусійним стане й намір розблокувати продаж земель сільськогосподарського призначення. У цій частині уряд повідомляє про створення робочої групи «за участі відповідних міністерств, які, у співпраці зі Світовим банком, розроблять законопроект для того, щоб відкрити ринок землі та дозволити продаж землі за належних запобіжних заходів». Саме ці заходи, так само як і задекларований урядом намір залучитися у цьому питанні підтримкою, мають перетворити ринок сільгоспземель із політичного жупела на реальний чинник економічного підйому українського села.

Продуктивним для економічного зростання буде прискорення прозорої приватизації дрібних державних підприємств та інших дрібних активів. Це стимулюватиме розвиток місцевого дрібного й малого підприємництва та розвантажить витрати місцевих бюджетів.

Меморандум і соціальна допомога
Давно назрілим є наведення порядку у сфері соціальної допомоги, яка, через її недостатньо цільовий характер, є вельми обтяжливою для бюджету і недостатньо ефективною для малозабезпечених верств населення. Зокрема, уряд під егідою Мінфіну планує створити єдиний централізований банк даних щодо усіх отримувачів соціальної допомоги. Проте існує ризик того, що цей банк даних матиме обмежений функціонал і буде придатним лише для постперевірки, коли людина вже незаконно оформила та отримала фінансову підтримку від держави. Інструмент, який дозволить запобігати таким зловживанням, – Єдина інформаційно-аналітична система у сфері соціального захисту населення – вже розробляється в Міністерстві соціальної політики за кошти Світового банку, але запрацює не раніше 2019 р.

Сьогодні також не готове законодавство щодо організації «перевірки доходів отримувачів соціальної допомоги на основі доходів домогосподарств та їх активів». Відповідну соціальну інспекцію передбачено створити лише з 1 січня 2018 р., а закон про забезпечення державного контролю під час надання соцпідтримки перебуває ще на стадії проекту.

НАВ’ЯЗАНІ ПУНКТИ МЕМОРАНДУМУ

Низка передбачених у Меморандумі дій уряду відверто дисонує з загальними орієнтирами та потребами економічної політики та є напевне нав’язаними партнерами з Фонду.

Меморандум і експортно-кредитне агентство

Зокрема, не може не викликати подиву намір утриматися від забезпечення функціонування новоствореного Державного експортно-кредитного агентства, «поки всі відповідні витрати і потреби в капіталі на наступні три роки не будуть чітко визначені на підставі незалежної оцінки і включені в державний бюджет». Невідомо, на який термін має затягнутися це визначення, однак саме підтримка експорту та його диверсифікація є особливо актуальними в умовах втрат, завданих традиційним експортоорієнтованим секторам.

Незрозуміло, чи входить до замороженого «забезпечення функціонування» й розробка відповідної нормативно-правової та організаційно-методичної бази агентства, виконання інших установчих кроків, покладених на Кабмін Законом України від 20.12.2016 р. «Про забезпечення масштабної експансії експорту товарів (робіт, послуг) українського походження шляхом страхування, гарантування та здешевлення кредитування експорту». До речі, створення ЕКА «коштуватиме» бюджету лише близько 200 млн гривень.

Меморандум та інвестиційна діяльність

Уряд є дуже обережним й у  сфері державної інвестиційної діяльності. Зокрема, засобом посилення управління державними інвестиціями він розпливчасто називає стратегічне планування державних інвестицій та «єдине вікно» для інвестиційних пропозицій. Очевидно, у світлі вищезазначеного, намір створити Банк розвитку, про що йде мова вже понад десять років, Фонд напевне не сприйняв би.

Відмова уряду від впровадження пільгового оподаткування різко обмежує його в можливостях вплинути на приватне інвестування. Під заборону потрапили навіть податки для компаній, що працюють в індустріальних зонах, крім податку на майно.

Неоднозначним є намір «регулярно переглядати механізм розподілу надходжень між центральним та місцевими бюджетами та їх видаткові повноваження для запобігання накопичення дисбалансу на рівні місцевої влади». Таке запобігання можливе лише шляхом зменшення фіскальних повноважень місцевої влади, або навантаження її новими видатковими повноваженнями, незабезпечиними ресурсами. Іншими словами, з метою фіскальної консолідації, цілком можливе скасування окремих місцевих податків або, що більш ймовірно, повернення податкових платежів на користь державного бюджету. Найпершим, очевидно, буде частина акцизного податку з виробництва та імпорту нафтопродуктів. Також, можливо знову рішення Мінфіну щодо передачі на місцеві бюджети установ без урахування видатків на їх утримання у міжбюджетних транфертах, як це було із ПТУ чи державними медичними закладами. Якщо фіскальна політика зосередиться головно на зменшенні дефіциту держбюджету, державі доведеться збільшувати обсяги прямої фінансової підтримки життєдіяльності громад. А це, у свою чергу, відкидає прогрес децентралізації на декілька кроків назад.

Меморандум і державні гарантії вкладів
Навряд чи на часі стоїть намір «поступово знімати державні гарантії вкладів», тим більше, що він чомусь стосується лише державних банків. Відновлення довіри до банківського сектору відбувається ще досить непевно, тому скасування гарантій може його суттєво похитнути. Цей процес має відбуватися одночасно із впровадженням децентралізованих механізмів страхування та значним посиленням пруденційного нагляду за банками.

Меморандум і субсидії
Незрозумілим є намір скасування нещодавно запропонованих урядом схем розстрочки оплати за опалення на 12 місяців для домогосподарств, які не мають субсидій. Механізм є достатньо зручним та явно пом’якшує удар високих тарифів по господарствах із середнім рівнем доходів, підвищуючи їхню платоспроможність. Рішення щодо встановлення тарифів на розподіл газу й опалення на основі потужності та введення абонплати, «що дозволить перенести деяку частину вартості на літні місяці», є недостатнім компенсатором, тим паче, що недолугість його введення, зрештою, призвела до призупинення Президентом Рішення НКРЕ щодо введення абонплати за приєднання до газорозподільчих мереж.

Загалом, наміри «зекономити» на субсидіях зрозумілі, особливо зважаючи на відсутність стимулюючої ролі цих субсидій до заощадження, проте вони матимуть відчутний гальмівний вплив на економіку, а отже – суперечать завданням економічного росту.

МАЛОЙМОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ

Слід зазначити, що Меморандум також містить низку положень, виконання яких є малоймовірним, або потребуватиме паралельних заходів, що матимуть значний побічний ефект.

Меморандум та інфляційне таргетування
Найпершим серед таких положень є зобов’язання НБУ щодо монетарного режиму інфляційного таргетування. Як згадувалося вище, прогнози сповільнення зростання та погіршення торговельного балансу не змінили таргет на 2017 р., який становить від 6 до 10 % приросту споживчих цін. Разом з тим, в Меморандумі констатується, що негативний вплив погіршення платіжного балансу планується «обмежити… шляхом коригування обмінного курсу і продовження відповідно жорсткої монетарної політики, аби, серед іншого, виконати поставлені цілі по інфляції». За чинних макроекономічних умов, термін «коригування» приховує девальвацію гривні понад раніше визначені межі. Девальвація в Україні, особливо в періоди економічної турбулентності, завдає відчутного проінфляційного впливу, який не має прямого відношення до ситуації на грошовому ринку. Аби придушити генеровану курсом інфляцію монетарними інструментами, Нацбанк буде змушений, насамперед, «вбити» економічну активність на внутрішньому ринку. Тим самим посилюватиметься ризик відбудови добре знайомої українцям «експортної моделі», коли експортери процвітають на послабленні гривні й цілком влаштовують уряд як донори бюджету, в той час як компанії, що працюють на вітчизняного споживача, потерпають від монетарного «голоду».

Розв’язати цю дилему влада могла б, змінивши структуру грошової пропозиції, завдяки створенню спеціалізованих банків, що здійснюватимуть кредитування у визначених цільових сферах на цілком ринкових засадах. Тоді вилучену з відкритого грошового ринку гривню можна було спрямувати на рефінансування саме таких банків. Проте, і уряд, і НБУ навряд чи зважаться на подібні кроки, якщо вони не внесені до Меморандуму.

Дотриматись індикативного показника дефіциту бюджету буде значно простіше, особливо зважаючи на очікувані перевищення планових величин інфляції та девальвації гривні. Проте залишається питання щодо доцільності настільки жорсткого обмеження розміру дефіциту, а тим більше – запланованого на наступні роки його подальшого скорочення. Зауважимо, що зменшення прогнозу приросту ВВП одночасно значитиме й зменшення величини припустимого дефіциту.

Меморандум і соціальний захист
Ймовірно, забезпечувати реформування окремих галузей та сфер діяльності, які фінансуються з бюджету, таких як соціальний захист, освіта, охорона здоров’я, буде доцільніше не шляхом механічного «урізання» окремих бюджетних статей, а через комплекс заходів, що підвищать ефективність кожної витраченої державою гривні для покращення якості життя людини. Класична економічна теорія підказує, що таке підвищення ефективності, зазвичай, вимагає на першому етапі додаткового інвестування. Те саме стосується й можливості спрямування бюджетних коштів для стимулювання виснаженої «гібридною війною» економіки: у вигляді прямої бюджетної підтримки згідно з чинним законодавством про державну допомогу, чи недоотриманих доходів бюджету при наданні певних преференцій в оподаткуванні. Збереження вищого рівня дефіциту бюджету може бути прийнятним, якщо він фінансуватиметься на основі цільових державних запозичень, які спрямовуватимуться на конкретні цілі розвитку. Сьогодні надходження від емісії облігацій спрямовуються до загального фонду бюджету і «розчиняються» в ньому, що дає підстави прогнозувати їх значний інфляційний ефект.

Бентежною є й теза про те, що уряд утримається «від подальшого підвищення мінімальної зарплати в 2017 р., а будь-які підвищення в 2018 р. та подальшому враховуватимуть їх вплив на безробіття, у тому числі серед молоді, та конкурентоспроможність». Проведена з початку поточного року корекція у кращому разі нівелювала втрати для «мінімалки» у порівнянні з початком 2014  р. Проте, навіть у разі утримання інфляції у 10-відсотковому коридорі у 2017 р., цей соціальний стандарт варто було б скоригувати в кінці року, принаймні на індекс інфляції.

Меморандум і податкова реформа
Уряд може зустрітися з проблемами в своїх намаганнях посилити «вимоги до режиму спрощеного оподаткування, який створює суттєву прогалину в нашій системі оподаткування». Хоча такий режим дійсно давно потребує суттєвої модернізації, зазвичай, намагання змін викликали потужну політизовану реакцію. Остання, перешкоджаючи відділенню чесних дрібних підприємців від хитрунів-«оптимізаторів», регулярно ставить під загрозу спрощену систему, як таку. Тому розділити «мухи і котлети» у цій сфері має бути пріоритетом для тих, хто виступає за спрощену систему. До речі, додаткові протестні настрої можуть бути викликані реалізацією намірів уряду активізувати «свої зусилля по розширенню бази ЄСВ». Утім, після запровадження обов’язкової сплати ЄСВ навіть незайнятими підприємцями, резервів такого розширення вже може забракнути.

Меморандум і пенсійна реформа
У розряді добрих побажань ризикує залишитися і намір уряду ухвалити до кінця квітня 2017 р. комплексну пенсійну реформу, яка має розпочатися з 1 січня 2018 р. До речі, це вже третє перенесення терміну виконання структурного маяка по пенсійній реформі, але й дотепер пенсійна реформа не розглядалась навіть на засіданні уряду. Якщо у парламенті знайдеться 226 голосів для підтримки відповідного законопроекту, він може бути ухвалений під кінець літньої сесії щонайшвидше. Можливо, саме для стимулювання цього процесу автори Меморандуму вдаються до фальсифікації та наводять інформацію про те, що «дефіцит пенсійного фонду перевищив 140 млрд грн в 2016 р. (близько 6 відсотків ВВП)». Насправді, дефіцит ПФ, профінансований з бюджету, склав 84 млрд грн, решта коштів – спеціальні пенсійні програми, які, відповідно до законодавства, і мають фінансуватися через Державний бюджет.

При цьому фіскальні очікування від пенсійної реформи, найімовірніше, є перебільшеними. Таким чином, продовження терміну трудової діяльності через збільшення необхідного трудового стажу чи заохочувальні заходи залежить, насамперед, від того, чи є запит від роботодавців на влаштування людей передпенсійного віку. Так, на сьогодні рівень зайнятості осіб передпенсійного віку складає 60 %, а за фактичного підвищення пенсійного віку безробіття у цій віковій категорії може зрости. Внаслідок цього зростуть видатки на виплату допомоги по безробіттю та інші пов’язані з цим програми. Отже, зрештою, економія для бюджету може виявитися мізерною, хоча автори Меморандуму очікують, що вона буде на рівні 3 % ВВП.

Меморандум і медична реформа
Значна увага, що приділяється в Меморандумі складовим медичної реформи, очевидно, пояснюється бажанням уряду підкріпити авторитетом Фонду не дуже стабільні позиції вітчизняних реформаторів у цій сфері. Тому, як завжди, є ризик розбалансування реформи внаслідок того, що точкові зміни, прописані у Меморандумі, здійснюватимуться у пріоритетному порядку, без зв’язку з, не менш важливими, проте не вказаними у документі, супровідними реформами. Зокрема, впровадження капітаційного нормативу («гроші ходять за пацієнтом») має супроводжуватися врегулюванням повноважень медичних закладів та самих лікарів у розпорядженні фондами. Потрібно починати із внесення змін до Бюджетного кодексу, який сьогодні як об’єкти фінансування визначив медичні заклади, а не лікарів.

Експертні сумніви викликає й намір створити Національну медичну службу, яка проводитиме закупівлі медичних послуг та ліків. Відокремленість цієї структури від МОЗ не дає жодної гарантії її некорумпованості, а механізми забезпечення фаховості цієї служби не визначені. Доцільніше було б створити при МОЗ відповідну комісію за участю професійних лікарських об’єднань, пацієнтських організацій для виконання функції проведення закупівель медичних послуг між лікарнями. Для третинної допомоги це повинна бути державна комісія. Для вторинної, екстреної, реабілітаційної, паліативної –  такі комісії повинні бути створені при обласних і міських департаментах. Після ухвалення закону про автономізацію медичних закладів, який майже рік тому був ухвалений у першому читанні, медустанови стануть практично повністю незалежними від міністерства. Зараз понад 95 % цих установ не перебувають в адміністративній або фінансовій залежності від МОЗ. Тому закиди щодо того, що лікувальні установи залежні від свого міністерства, застаріли.

Ризикує поспішити уряд і зі створенням регіональних лікарняних округів на визначеній території у кожній області. Їх планується сформувати близько ста. Без прив'язки до чинного адміністративно-територіального поділу країни, госпітальні округи не зможуть зіграти будь-якої суттєвої ролі. Вони не несуть ніяких функцій ні як розпорядник бюджетних коштів, ні як управлінська ланка, ні як інстанції, які проводять закупівлі, підготовку кадрів. Всі ці функції залишаються на рівні місцевого самоврядування, районів, областей. Тому формуванню госпітальних округів має передувати давно запланована адміністративно-територіальна реформа, в тому числі й укрупнення районів. Якщо після її проведення новий укрупнений район збігатиметься з госпітальним округом, лише тоді останній відіграватиме потрібну роль в організаційному механізмі надання медичної допомоги.

ПІДСУМКИ
Отже, надаючи Україні кредитні кошти, МВФ зберігає простір стабільності для необхідних структурних перетворень, проте не бере на себе відповідальності за самі ці перетворення. Розглядаючи Меморандум не як спущену «згори» вказівку, а як виклад дійсних першочергових пріоритетів діяльності влади, експертному середовищу потрібно зосередитись на оптимізації запланованих структурних реформ, що, зрештою, дозволить послідовно зменшувати залежність від зовнішнього кредитування.