Когнітивна війна

Тема інформаційної війни (як і тема війни взагалі), здавалося б, не повинна була б сходити з української повістки денної взагалі. За останні  сім років було вже бачили кілька підйомів і падінь воєнної тематики, які були викликані внутрішніми і зовнішніми політичними причинами.

Теперішній підйом  пов’язаний з двома новими  обставинами.

По-перше, зазнала очевидного краху романтична теза: “надо просто прекратить стрелять”.
Виведення з агентурного ужитку бенефіціара трьох ворожих телеканалів на території України  перетворило російську частину ТКГ з активного інструменту легітимізації ворожих планів у третьорядний інструмент пропаганди, без можливості використовувати своїх стейкхолдерів в Україні. .ВІдповідно ця ніша інформаційних атак заповнилася російськими політичними істериками та демонстрацією військових можливостей ОРДЛО.
Поки що ці активності мають тестовий характер пристосування російських амбіції до нових реалій американської політики.

По-друге, вищезгадані зовнішньополітичні обставини  (виразніша політика США стосовно ЄС і східноєвропейських питань війни і миру) змусили українську владу стати неочікувано рішучою у реформуванні самої себе.

Але чим би не були викликані ці зміни, ми з задоволенням констатуємо  наростаючу кількість конфліктів офіційних українських політиків  з одіозними представниками української “тіньової держави”.

Олігархи усі ці роки війни готові були щедро фінансувати будь-який патріотичний маскарад, який камуфлював їхній бізнес з ворогом.

Зменшення цих впливів на державну політику, яка має шанси стати дійсно державною,  створює принципово нові лінії напруження в суспільстві. Тобто виникають нові “комунікативні розриви” в старому корупційному тілі країни. Відповідно, політичні травми такого роду мають характер відкритих когнітивних ран, які завжди є ласим об’єктом атаки ворожих спецслужб.

В українській когнітивній сфері у нас вже  тридцять років існує термінологічний хаос. Іншомовні терміни, які описували історії успіху у своїх країнах, сприймалися нами, як чарівні мантри. Безоглядне вживання їх в українській мові, на перший погляд, надавало їй сучасного звучання. Але вирвані з англомовного семантичного та прагматичного  контексту,  вони не удосконалювали ділову мову, а хаотизували її, сприяли різночитанню іншомовних термінів.

Наприклад, доктрина НАТО з відповідним цифровим кодом, грифом STANAG  і доповненнями країн-учасниць блоку в форматі AJP – інтерпретується українською як “статут”, Те, що в нас гордо називають “доктриною”, це - «стратегія» або радше “візія”.

Коли ж знову говоримо про «інформаційну війну», то  варто пам’ятати,  що в  сегменті стратегічних комунікацій НАТО нараховується понад десяток взаємно пов’язаних різновидів інформаційного впливу.

У цих напрямків є своє методологічне забезпечення, включно з доктринами.  Доктрини, в свою чергу, пов'язані з іншими документами, так звані IRC (Informational Related Capabilities). Вони також дещо відозмінюються залежно від роду військ. Інформаційні операції флоту, авіації і сухопутних військ мають настанови зі спільною основою, але різними тактичними рекомендаціями.

Узагальнення процесів під гаслом “інформаційна війна” полегшує завдання журналістам і блогерам рекламувати себе особисто, бо суспільство вивчило модне слово “фейк”, і називає ним взагалі все підряд. Таке узагальнення ніяких особливих результатів не дає. Це загалом корисне явище, оскільки в української держави відсутній власний пропагандистський наратив, але не більше того.

Тематика інформаційних впливів не обмежується військом. Специфіка спецслужб в протидії інформаційним впливам більш складна.

На початку 2017 року  НАТО створило Об'єднане управління розвідки та безпеки. Кожна країна-член НАТО насамперед захищає власні національні інтереси і таємниці власної держави,в яких би угодах про співпрацю вона не знаходилася.  Є більш стабільні спільноти,  на зразок унії п’яти англомовних країн  “Five Eyes”. Також , в разі наявності, спільного ворога, є менш стабільні, існуючі ситуативно, структури. Президент Буш у 2004 році підписав закон про створення Національної розвідки США, яка має функцію політичного регулятора розвідувального співтовариства США (16 суб’єктів)  Інформаційні впливи в цій сфері прагматичніші, і тому ефективніші. Але конфлікти міжвідомчих інтересів існували і в цій сфері.

             

Вразливості.

Російські інформаційні атаки (різного спрямування та різних технік) мають дві стратегічних мети.

Перша мета - економічна.

Її мета - втягнути Україну до виснажливої інформаційної "гонки озброєнь". Росія, як країна з ще міцним економічним потенціалом, намагається залучити Україну до конкуренції щодо таких дій, які вимагають грошей, часу, досліджень та відволікають увагу українців від інших важливих внутрішніх проблем. Українська сторона в принципі на це жваво ведеться, бо це приємна опція пиляння бюджету без будь-яких наслідків, бо країна ж знаходиться в стані “гібридної війни”.

Друга мета — когнітивна.

Когнітивна система або когнітивна структура (від латинського слова “cognitio”,  «пізнання») це система пізнання людини, що склалася в її свідомості в результаті становлення характеру, виховання, навчання, спостереження і роздуми про навколишній світ. На основі цієї системи ставляться цілі і приймаються рішення про те, як треба діяти в тій чи іншій ситуації, намагаючись уникнути протиріч.
Когнітивна мета  полягає у створенні сильного і незворотного набору семантичних впливів на психіку людей в окупованих регіонах для набуття своєї нової ідентичності та, відповідно, зміни своєї соціальної поведінки. У вигляді ОРДЛО за сім років ми вже отримали свою власну копію “Німецької Демократичниї Республіку” із своєю “штазі” під контролем ФСБ/ГРУ.

Перший етап цього впливу — обмеження нормального спілкування і взагалі обмеження доступу бо будь-якої інформації, так звана «депривація».

Настає психічний стан, коли людина не може упродовж тривалого часу задовольнити основні психічні потреби. Обставини російсько-української війни різко знижують їхні економічні можливості людей, їхсоціальні перспективи та пригнічують їхні життєві плани.

Депривація створює "негативний тиск" на пізнавальні здібності людини, викликаючи неврівноваженість і нервовість.

Відповідно такий "негативний" інформаційний тиск призводить до пошуку та поглинання "іншої" інформації, яка (за рекламою її російських авторів) є актуальною та корисною. Лише нечисленні люди здатні відмовитися від  такої "іншої" , по суті деструктивної інформації. На окупованих територіях українці там змушені брати участь у навколишньому комунікативному процесі, навіть якщо такий процес є гнітючим та повним почуття недовіри.

Це нагадує купівлю неякісної, але придатної до вжитку їжі. Люди знають, що їхня поточна економічна ситуація змушує купувати неякісний товар, хоча вони втішаються думкою, що наступного разу вони зможуть купити щось краще. Проте "наступного разу" ніколи не відбувається.

Метою цього впливу є створення цілком іншого контексту почуттів, фальшивих з нашої точки зору, які ведуть до відповідних дій.

Реальною кінцевою метою інформаційних впливів є зміна поведінки. Якщо людина продовжує сповідувати якусь свою власну ідеологію або віру, але при цьому робить вчинок (або навпаки, завмирає) в руслі завдань ворожої інформаційної операції -  це є ефективна інформаційна операція. Таких людей називають “корисними ідіотами”, і саме їхня активізація або бездіяльність у слушний час є завданням спецслужб супротивника.

В інформаційному спектрі вразливостей саме когнітивний (пізнавальний) сегмент є сьогоднішнім “театром бойових  дій” в проксі-війні з Росією.

Впливаючи на когнітивну систему,  можна досягти того,  що  відповідальні  люди, які  приймають рішення, в ключовий момент стануть “корисними ідіотами” і  щиро помиляться. Соціальний  процес змінить траекторію у вигідному для противника напрямку.

Методики «переконуючого впливу» відомі ще з кінця 40-х років минулого століття.Моделі Ласвелла,  Шеннона–Вівера, Осгуда–Шрамма, Латейна , і ще десяток інших. Їм не надається належної уваги, бо соціальні процедури і процеси непросто оцінювати і моделювати. До того ж, дії для досягнення ефективності впливу  іноді необхідно робити упродовж тривалого часу, перш ніж вони принесуть результат . Моделювання чинників соціального впливу вимагає міждисциплінарних підходів, що стосуються інформатики, маркетингу, політології, соціальної психології, etc.

Українська безпекова бюрократія, як будь-яка інша, за визначенням не є креативною. Крім того, як всяка бюрократія, вона мусить бути вузькоспеціалізованою. Але якщо українська система національної безпеки  покликана боротися з загрозами, то треба врахувати, що загроза і вразливість - це не одне й те саме.

Загроза - це людина або подія, що має потенціал негативного впливу на цінні ресурси. Уразливість - це недостатньо захищена якість ресурсу або його середовища, що дозволяє реалізувати загрозу. У випадку  визначень уразливості ми стикаємося з глухою стіною бюрократичного замовчування, бо не можна критикувати самих себе.

Сьогодні  є проблема   раннього запобігання тим ризикам, які за означенням не потрапляють в перелік  поважних “офіційних загроз”. Наша безпекова система залишилася в рамках радянської управлінської моделі, як і вся державна система в цілому. Якісь поважні зміни в ній можуть настати лише під загрозою позбавлення фінансування, як внутрішнього, так і зовнішнього.

Американці після трагедії 9/11 прийняли «Акт про згуртування і зміцнення Америки шляхом забезпечення належними засобами, необхідними для припинення та перешкоджання тероризму“ 2001-2015 р.р.») . Це дуже об’ємний і змістовний документ. У 2002 році Буш підписав Terrorism Risk Insurance Act (TRIA), який кілька разів доповнювався згідно актуальних викликів. Зараз його дія продовжена до 31 грудня 2027 року.

Про прийняття цих безпекових документів можна було б написати окрему захоплюючу статтю. Але головне, що спричинило їхню появу – це офіційне визнання того, що існуюча система взаємодії правоохоронних, контррозвідувальних і розвідувальних структур не справилася з загрозами нового типу. І це у США, чий оборонний бюджет приблизно у шістнадцять разів більший за російський. Отже, справа не в грошах, а в мізках.

Однією з системних відповідей на них було створення 25 листопада 2002 року Департаменту Національної безпеки, який  працює у цивільній сфері. Заявленою метою є підготовка, запобігання та реагування на внутрішні надзвичайні ситуації, зокрема на тероризм.

Українська відповідь на нові інформаційні загрози може йти двома шляхами.

Перший шлях - адміністративний. Тобто, створення нових інституцій за сучасними зразками і одночасна ліквідація старих. Але ми бачимо на прикладі НАБУ (чи ДБР, чи САП) (безвідносно до їхньої поточної діяльності) доводить, який потужний опір  які юридичні проблеми, які політичні конфлікти  тягне за собою цей напрямок реформ.

Другий шлях - це звертання за допомогою до суспільства. Точніше кажучи,  партнерство з ним, з відповідною новою законодавчою базою про взаємні зобов’язання.

Система цивільного аутсорсингу в безпековій сфері  і так була у США на висоті, а після 9/11 зросла в рази і лишається такою досі,   Це не українські “громадські ради”, а повноцінна  система суспільно-державного партнерства.

Когнітивна війна ставить Україну з її теперішніми архаїчними підходами до власної безпеки в становище уразливості нового типу. Йому не здатні вчасно  запобігти ні преса, ні громадянське суспільство, ні тим більше урядові структури.

Якщо чергові спроби реформ мають на меті лише економію куцого безпекового бюджету і працевлаштування тих самих людей на нових посадах, ми побачимо невдовзі нові, здавалося б, зовсім неочікувані проблеми від Росії.

Асиметричні і сучасні заходи безпеки в когнітивній сфері, в роботі з людьми, в співпраці з суспільством могли б цьому запобігти.