Міжнародне енергетичне співробітництво як шлях гарантування безпеки України

Україна стикається з ризиком втрати становища провідного транзитера енергоресурсів з Росії до Європейського Союзу після 2019 року. Що це означає для України та ЄС? Чи існують рішення у сфері енергетичної політики, які здатні принести економічні вигоди як Україні, так і ЄС, й водночас позитивно впливати на регіональну стабільність і безпеку?

Протягом багатьох років, Україна була відповідальною за передачу значної частки російської нафти та газу, що поставлялися в ЄС без будь-якої альтернативи (в середньому 30 %). 13 держав-членів ЄС отримали весь свій російський газ через територію України в 2013 р. (59,8 млрд куб. м) і в 2014 р. (47,86 млрд куб. м); 3 держави отримали певну частку російського газу через Україну в 2013 і 2014 рр. (48,2 та 44 млрд куб. м відповідно). Насправді, була відсутньою можливість обходити Україну: дефіцит існуючих газотранспортних потужностей в обхід України для забезпечення потреб ЄС складав близько 70 млрд куб. м газу.

Залежність ЄС від українських постачань енергоресурсів, наданих Росією, була життєво важливим питанням для кількох сторін. ЄС був глибоко зацікавлений у стабільності в Україні (у мирі та попередженні повномасштабної війни, яка могла б знищити маршрути енергопостачання, головним чином – трубопроводи). Відповідно, Україна мала захист і підтримку з боку ЄС. Росія ж, в свою чергу, не могла розв’язати тотальну війну в Україні, щоб не втратити важливого покупця – ЄС, а відповідно і джерело доходів. Тому, зрозуміло, що Росія була зацікавленою у зниженні значення українського енергетичного транзиту, зокрема після підтримки прозахідного напряму українською зовнішньою політикою. Шляхом досягнення цієї мети для Росії стало будівництво додаткових трубопроводів, а зокрема старт реалізації проектів «Північний Потік-2» і «Турецький Потік», а також магістральних залізничних шляхів в обхід України, що використовуються для доставки вугілля з Росії в ЄС.

Сьогодні ЄС зіткнувся з особливо складною політичною ситуацією. Окрім чинних проблем, таких як Брекзіт, ріст популізму, тероризм і мігранти,  Європа може зіткнутися з новими проблемами у сфері міжнародних відносин і безпеки. Стосунки між Туреччиною та ЄС стають дедалі складнішими й у деяких сферах турецьку політику можна вважати дружньою до Росії й такою, що суперечить інтересам ЄС. В Республіці Молдова було обрано проросійського президента, що може означати погіршення відносин з ЄС, виникнення нових проблем на кордоні з ЄС та непередбачувані події у Придністров’ї. Дії Росії в Грузії стосовно заморожених конфліктів у Південній Осетії та Абхазії й у суверенних частинах країни залишаються незрозумілими, особливо після ухвалення Радою Європи рішення про безвізовий режим для цієї країни. Президент Косово також підкреслив небезпеку того, що Північне Косово може бути анексовано Сербією за тим самим сценарієм, як і Росія приєднала Крим.

Майбутня політика США стосовно Росії все ще залишається незрозумілою, санкції проти неї демонструють невисоку ефективність та не можуть бути надійними гарантіями безпеки, тому майбутні дії Росії залишаються непередбачуваними. Кібер-атаки на членів ЄС та численні факти порушення російськими військовими літаками кордонів ЄС, гібридна агресія проти суверенних держав демонструють цю непередбачуваність. В таких умовах, тенденція до зростання енергетичної залежності від Росії, що очікується у разі будівництва та експлуатації газопроводу «Північний Потік-2» і внутрішніх газопроводів, які спростять доставку російського газу, отримуваного за новими маршрутами для великої кількості членів ЄС (наприклад, «Посейдон»), а особливо в умовах очікуваного росту попиту на газ в Європі протягом наступних десятиліть, є доволі суперечливою. Більше того, наявні високі рівні енергетичної залежності єдиної держави не відповідають вимогам енергетичної незалежності й безпеки, особливо у випадку країни, яка провадить агресивну політику щодо інших держав.

Іншими словами, ЄС не захищений від порушення системи безпеки, в якій він існує, й міжнародного порядку у більш широкому розумінні, включаючи російські провокації та гібридну агресію.  Зрозуміло, що, враховуючи численні ризики для безпеки й цілісності ЄС, увага до української проблеми послабилась. Але, окрім поточних проблем, зокрема й згаданих вище, ЄС стикається з багатьма новими викликами на своїх кордонах, тому це, безумовно, не найкращий час для ЄС, щоб втрачати наявних партнерів. Україна фактично є свого роду буфером, що відділяє східні кордони ЄС від посягань російського світу, водночас забезпечуючи внесок у безпеку й розвиток ЄС у сфері енергетики. Більше того, Україна, незважаючи на численність внутрішніх проблем, все ще може бути надійним міжнародним партнером, який розділяє європейські цінності та відчуває сильне бажання співпрацювати з ЄС. Співробітництво між Україною та ЄС може бути питанням взаємної вигоди.

Тож, що зараз необхідно Україні, що може стати основою нової стратегії самозахисту в умовах російської агресії й, у той же час, забезпечити спільний добробут для Євросоюзу? Якщо дивитися реалістично, то не так вже й багато. Просто демонстрація доброї волі з боку ЄС, щоб надихнути країну на продовження реформ. Що це означає для енергетичного сектору? Особливо важливим є питання внутрішньої та зовнішньої політики України.

Підтримання статусу-кво найкраще продемонструє збереження позицій України у сфері транзиту енергоносіїв (в минулому році європейські посадовці заявили, що Україна є надійним транзитером), але активне будівництво трубопроводів Туреччини та «Північного Потоку-2» в обхід України, інші плани зі зведення трубопроводів в Європі для підключення до вищевказаних (наприклад, газопровід Греція-Італія «Посейдон», що буде постачати російський газ з Турецького потоку в Італію), безумовно вплине на Україну та її стратегічне положення в якості енергетичного транзитера. Таким чином, наша держава повинна розвивати нові сфери взаємозалежності між нами та європейськими країнами, які можуть зробити внесок для розвитку обидвох сторін й, у той же час, продемонструвати Росії значення України для ЄС.

Зрозуміло, що ЄС не єдиний в своїх позиціях й прийнятті рішень – різні країни мають різні думки щодо майбутнього українського транзиту енергії, будівництва нових трубопроводів і т.д. Напруженість в ЄС стосовно майбутнього «Північного Потоку-2» (Польща з іншими державами все ще виступає проти його зведення, а-от Німеччина в проекті зацікавлена) дуже добре це демонструє. Тому побудова будь-якої нової взаємозалежності має бути зроблена в першу чергу з тими державами, які поділяють занепокоєння російською агресією, й насамперед це Польща – велика й швидкозростаюча економіка в ЄС, український сусід і найближчий «міжнародний друг». І вже було зроблено перші кроки у цьому напрямі.

У сфері енергетики, в контексті вищезгаданого, надзвичайно важливим завданням є інтеграція українських та європейських газових й електричних мереж і ринків. Невіддільною частиною цього є будівництво інтерконнектору, що з’єднуватиме українські та польські газові мережі. Така інтеграція може принести користь як Україні, так і ЄС в цілому, а не тільки Польщі. Підключення українських і польських трубопроводів означає розширення доступу України не лише до польського ринку газу, а й до Європи в цілому, включно з окремими терміналами «LNG». Це означає більш широкі можливості для забезпечення постачань газу й укріплення енергетичної незалежності й енергетичної безпеки для України та нового великого ринку для європейських газових торговельних компаній. Українські підземні газосховища є найбільшими в Європі, й, оскільки Україна знизила споживання газу, з’явилося більше можливостей використовувати їх для зберігання газу, що належить європейським газовим трейдерам. Ситуація з ринками електроенергії аналогічна: в минулому році Україна збільшила експорт електроенергії приблизно на 10 % (відновлення втрачених раніше позицій експортера електроенергії), перш за все на польському ринку. Також Україна має значні ядерні енергетичні потужності, які можуть бути навіть збільшені для експорту енергії в ЄС.

Україна, борючись з бойовиками, яких всіляко підтримує Росія, й сама потребує підтримки. Не лише в плані фінансування, але й у міжнародної дипломатичної підтримки, прямих іноземних інвестицій, консультуванні та укріпленні міжнародних зв’язків, у тому числі й у сфері енергетики. Реформування законодавства України у сфері ринку енергетики йде повним ходом: зміни до законодавства в області ринку енергетики й лібералізація можуть забезпечити простий доступ для іноземних компаній для роботи на цих ринках. Це є ключовою умовою для укріплення енергетичних зв’язків між Україною та ЄС.

Тому, в умовах зниження міжнародного інтересу до України та її проблем, наша держава повинна зробити все можливе, щоб не стати об’єктом міжнародної енергетичної політики й, натомість, цю політику формувати. Інтеграція українських та європейських газотранспортних мереж є важливим завданням для побудови взаємозалежності й отримання взаємної вигоди. ЄС та західні країни не повинні повторювати помилок минулого, як у випадку з Молдовою – не дивлячись на надані цій країні величезні кошти, вона не змогла провести реформи, й майбутнє відносин цієї держави із Заходом викликає сумніви.


(Стаття опублікована на «European Leadership Network» 24 березня 2017 року)