Три кити нової інвестиційної політики
експерт з інвестиційної політики та регіонального розвитку
Три кити нової інвестиційної політики


Останнім часом Україна перебуває в перманентному стані шоків та криз. Критична економічна ситуація може призвести навіть до руйнування держави. Все очевиднішим стає той факт, що діюча модель економіки України має бути змінена.

Ясна річ, аби перебудувати вітчизняну економіку, потрібні значні інвестиції. Проте держава в питанні інвестицій продовжує займати пасивну позицію. Уряд лише створює умови для спрощення ведення бізнесу, не спрямовуючи інвестиції в пріоритетні галузі, а покладаючись в цьому лише на волю випадку.

Втрачені можливості та нереалізований потенціал нашої держави достатньо красномовно характеризує нинішнє становище в інвестиційній діяльності. За даними Держстату, у І кварталі 2015 року в країну надійшло 345,5 млн дол. США прямих іноземних інвестицій, а вибуло - 223 млн дол. США. В розрахунку на одну особу населення обсяг залучених прямих іноземних інвестицій з початку Незалежності склав 958,8 дол. США, тобто менше тисячі на одного українця. В країнах, які почали залучати інвестиції приблизно в той самий час, що й Україна, цей показник в десятки разів більший. Наприклад, станом на кінець 2013 року, за даними UNCTAD, в Естонії - це 16,7 тис дол. США, в Чехії – 12,7 тис дол. США, у Польщі – 6,6 тис дол. США прямих іноземних інвестицій на душу населення.


Мізерні обсяги інвестиційних вливань не впливають на загальний стан інвестування в реальний сектор економіки. Як наслідок – сьогоднішнього обсягу інвестицій недостатньо для структурної перебудови та модернізації економіки. Про це яскраво свідчать цифри. За даними Світового Банку, у 2013 році частка капітальних вкладень у ВВП була нижчою середньосвітової позначки - 15,7%. Вже багато років спостерігається від’ємний тренд цього показника. За цим показником рядом з України стали Зімбабве (13%) та де-факто банкрут Греція (11,8%).  Разом з тим дослідження показують, що країни, які інтенсивно розвиваються, вкладають в 2-3 рази більше інвестицій.

У нещодавно презентованій Політиці економічного прагматизму, яку розробив Інститут  суспільно-економічних досліджень, пропонується кардинально змінити роль держави у світовій боротьбі за інвестиції. У дослідженні дається  відповідь на питання: скільки необхідно залучити інвестицій та що потрібно зробити для досягнення мети.

Тож скільки потрібно залучити інвестицій?

Для того, аби Україні наблизитись до рівня розвитку економік сьогоднішньої Польщі та країн Балтії, необхідно подвоїти ВВП. Дослідження довело, що для цього до 2025 року  нам необхідно направити на розвиток 617 млрд дол. США. У середньому – це 24% від ВВП та в щорічно приблизно вдвічі більше, ніж в попередні роки (рис.1).



Звідки взяти кошти?

Для відповіді на це запитання необхідно проаналізувати джерела фінансування. У чинній структурі джерел фінансування капітальних інвестицій домінують  власні кошти підприємств та організацій – в середньому це 62% (у 2014 р. - 71%). Проблема нестачі ресурсів як замкнене коло: приватні кошти залежать від прибутку, якого немає; банки не зацікавлені в довгостроковому кредитуванні економіки; міжнародні фінансові організації та іноземні компанії не бачать якісних проектів для підтримки; фондовий ринок не виконує основну свою функцію; бюджети майже не дають фінансової підтримки; внутрішні інвестори страждають від браку позикових коштів. Коло замкнулося.

Очевидно - при нинішній інвестиційній політиці неможливо вплинути на те, щоб приватні та залучені кошти прийшли у визначені пріоритети.

З аналізу проблем випливає висновок: з одного боку Уряд має зробити все необхідне, аби у підприємств з’явився ресурс для реінвестування прибутку, з іншого - створити умови, щоб цей ресурс був підкріплений кредитами та державною підтримкою. При цьому, в абсолютному обсязі інвестиції мають зрости. Чому? Якщо створити умови, щоб банки надавали кредити саме на інвестиційні проекти, тоді разом з кредитами підприємства збільшать кошти на інвестування мінімум вдвічі. Це підтверджує міжнародна практика та теорія фінансового левериджу. Адекватною має бути й державна підтримка інвестиційної діяльності: бюджетні ресурси концентруватимуться на стратегічних лідерах економіки.


Як ми пропонуємо досягти такого результату?

По-перше, необхідно оголосити пріоритетні напрями державної політики. Зростання внутрішніх і прямих іноземних інвестицій має стати національним пріоритетом. Обсяги приросту інвестицій в економіку мають бути основним критерієм оцінки результатів діяльності керівництва економічного блоку Уряду.

Нова система управління інвестиційною діяльністю має забезпечитиефективне і цільове використання державних коштів, відповідні зворотні зв’язки. У структурі капітальних видатків бюджетів всіх рівнів мають домінувати інвестиційні проекти, як складові програм та стратегій розвитку. Такі проекти повинні бути не лише окупними, а й давати  бюджетну та соціальну ефективність. Показник ефективності проектів та програм, які реалізуються за рахунок платників податків, має стати особливим об’єктом уваги державного та громадського контролю. Про свої інвестиційні успіхи та невдачі влада має звітувати публічно, а суспільство має застосовувати усі можливі інструменти для контролю та впливу на цей процес. Бо якщо менеджер виявився неефективним, його змінюють на більш кваліфікованого. Необхідно, нарешті, усвідомити, влада – це менеджер, найнятий народом, а не навпаки.

По-друге, треба забезпечити умови для інвестування. Щоб направити кошти на структурну перебудову економіки і створення виробництв високотехнологічних циклів, необхідно відновити багатопланову участь держави в інвестиційному процесі як ініціатора, інвестора, гаранта, органу регулювання і контролю.


Основа механізму держрегулювання інвестиційної діяльності полягає в тому, щоб держава могла направляти бюджетні кошти, ініціюючи та стимулюючи спрямовування приватних інвестицій в реальний сектор економіки
. Своєю фінансово-бюджетною, амортизаційною, митною, податковою, кредитною й емісійною політикою держава має визначати можливості й орієнтири структурно-інвестиційних змін.

У фокусі державної інвестиційної політики мають стати: створення нових робочих місць, фінансування R&D, переоснащення виробництва, інвестиції в освіту. За це підприємства мають отримати стимули для реінвестування, наприклад, податковими чи амортизаційними методами. Важливо використовувати інструменти підтримки інвестиційної діяльності. У тому числі,  індустріальні парки чи взаємовигідне державно-приватне партнерство – в залежності від сфери діяльності та потреб секторів економіки. Це має бути відображеним в секторальних стратегіях, які мають розроблятись експертами із залученням бізнесу та влади.

По-третє, важливим є створення нових та реформування старих  інституцій, які будуть в комплексі впроваджувати нову державну інвестиційну політику за успішним прикладом багатьох країн світу. Вони мають системно, у співпраці з Урядом, стимулювати інвестиції на визначених напрямах. Діяльність цих інституцій має бути зосереджена на фінансуванні процесів структурної перебудови та розвитку високотехнологічних виробництв.

У світі перспективним вважається створення інститутів, які консолідують бюджетні та залучені під держані гарантії кошти та направляють їх на визначені пріоритети розвитку. Таким інститутом може стати банк розвитку з ефективною структурою корпоративного управління, налагодженими бізнес-процесами, інституційною незалежністю та ефективним процесом прийняття рішень.

У багатьох країнах банки розвитку виступають драйвером у реалізації державної економічної стратегії. У світі існує понад 50 таких банків. Діючи як основний фінансовий інструмент держави в розвитку реальної економіки, вони активно використовують систему пільг та інших механізмів, залежно від завдань, які поставлені перед тією або іншою економікою країни.

В українському варіанті Банк розвитку має спрямовувати кредитні ресурси в пріоритетні галузі економіки для структурних реформ, які впроваджує держава. При цьому, оцінку та відбір проектів для фінансування повинні здійснювати не державні службовці, а висококваліфіковані спеціалісти, які мають досвід у визначенні кредитних ризиків та кредитоспроможності позичальників. Важливим є визначення критеріїв відбору таких інвестиційних проектів, серед яких бюджетна та соціальна ефективність має стати ключовими, а моніторинг та звітність про їх досягнення – обов’язковими.

Важливо, аби механізми створення та функціонування цього інституту були напрацьовані на високому рівні, з врахуванням світового досвіду. Без сумніву, мають прозоро створюватись наглядові органи, управління, контроль, залучатись бюджетні кошти та кошти міжнародних фінансових організацій, а також напрямки та способи надання кредитних ресурсів. Вони мають виключати будь-які корупційні можливості ручного управління. Рішенням є чітко прописані норми і процедури на рівні закону, включивши в нього усі параметри функціонування банку розвитку.

У Плані Законодавчого забезпечення реформ, затвердженому постановою Верховної Ради України від 4 червня 2015 року №509-19, передбачено розробку проекту Закону про Державний банк відбудови та розвитку у ІІІ кварталі цього року.  Фахівці Інституту суспільно-економічних досліджень вже розпочали роботу над цим законопроектом та консультації з міжнародними організаціями. Адже якісний закон має забезпечити довгострокові гарантії стабільності інвесторам та кредиторам, що сьогодні є важливим аспектом підвищення довіри до вкладання коштів у розвиток економіки.