Проект Україна: стрибаючий тигр чи повзуча черепаха?
Експерт з питань макроекономічної політики Інституту суспільно-економічних досліджень
Проект Україна: стрибаючий тигр чи повзуча черепаха?


Нинішні умови розвитку економіки дозволяють зрости ВВП в Україні не більш, ніж 0,5 % в середньому протягом наступного десятиліття. А це в розрахунку на душу населення - 5 234 дол. США, при скороченні чисельності українців до 40,7 мільйонів. Якщо нічого не зміниться, Україна і далі залишатиметься в своєму розвитку на рівні таких країн, як Намібія чи Перу.

Щоб наблизитись принаймні до позиції сьогоднішньої Польщі, Литви чи Латвії (з ВВП на душу населення 9 163 дол. США.), враховуючи нашу відсталість,  потрібно забезпечити на 10 років економічне зростання на рівні 6-7% ВВП. Для цього необхідно перейти на експортоорієнтовану та високотехнологічну модель розвитку економіки.

Дискусія навколо нової моделі економічного розвитку країни сьогодні зводиться до двох шляхів. Одні кажуть, що нам потрібно орієнтуватися на зовнішні ринки та нарощувати експорт. Інші переконують, що краще тримати курс на самодостатність і рухатися в бік зменшення імпорту та нарощення внутрішнього споживання.

Обидві моделі довели свою ефективність в різних країнах в різні проміжки часу. З 70-х років минулого сторіччя домінувала експортоорієнтована стратегія розвитку. Успішними прикладами імплементації цієї моделі економічного зростання стали Японія, Південна Корея, Тайвань, Гонконг, Сінгапур та інші країни Азії.

В теорії експортоорієнтована стратегія розвитку має забезпечуватися за рахунок повної лібералізації торговельної політики, проте на практиці цього недостатньо. Щоб експорт сприяв збільшенню ВВП, необхідно забезпечити додатковістимули. Зокрема, у вигляді довгострокових позик та  короткострокового рефінансування кредитів, податкових канікул чи зменшення податків, звільнення від сплати мита на імпорт, що використовується для виробництва експортної продукції, тренінгів з інтернаціоналізації бізнесу, створення вільних економічних зон та ін. Іншими словами, експортний бум не відбудеться виключно за рахунок лібералізації та дерегуляції.

Недоліком цієї стратегії є те, що вона чутлива до зовнішніх шоків. Після «азіатської фінансової кризи» 90-х років багато країн західної Азії перейшли на модель зростання за рахунок внутрішнього попиту. Ця модель характеризується покращенням розподілу національного доходу, фінансовою стабільністю та ефективним управлінням. Впровадження цієї моделі не означає, що країна перестає експортувати. Просто уряд не ставить це своїм пріоритетом і не докладає так багато зусиль для стимулювання поставок на зовнішні ринки.

На цьому етапі розвитку уряд збалансовує систему оподаткування таким чином, щоб багаті сплачували більше податків, ніж бідні. Тобто веде політику, спрямовану на зростання продуктивності праці та підвищення зарплат для населення, інвестує в інфраструктуру та соціальне забезпечення. Характерним для цієї моделі є помірні темпи зростання ВВП.

Однак Україна сьогодні не може собі дозволити помірні темпи зростання ВВП на рівні 1-2 %. Це означатиме постійне відставання від розвиненого світу, тож слід робити ставку на експортоорієнтовану економічну модель.

Більше того, для імплементації моделі розвитку, орієнтованої на внутрішній ринок, сьогодні немає ресурсів. Державна політика, спрямована на забезпечення доходів населення (шляхом встановлення мінімальної заробітної плати та прожиткового мінімуму, збільшення видатків на сплату по безробіттю тощо), що збільшуватимуть споживання і більше того споживання вітчизняних продуктів, а не нарощування імпорту на сьогодні видається неможливим в умовах обмеженості бюджетних ресурсів.

Стовпи експорту

Проте експортоорієнтована модель розвитку української економіки не означає повну лібералізацію ринків і очікування якогось дива від експорту сировинної продукції. Необхідний комплексний підхід для зростання експорту і одночасно зміни його структури в бік товарів з високою доданою вартістю.

Для цього держава має виробити стратегію розвитку для кожного сектору української економіки. Оскільки пріоритетом є високотехнологічний експорт, то й пріоритетні сектори для державної підтримки мають бути ті, що є високотехнологічними і одночасно мають перспективи на зовнішніх ринках. Це, наприклад, IT-сектор чи аерокосмос, зростання яких у світі прогнозується на рівні 5 % та 6,75 % річних, відповідно.

Сектори, що вже на сьогодні займають лідируючі позиції в українському експорті, - металургійне виробництво чи сільське господарство, -  мають підтримуватися за допомогою створення умов, в яких їм буде комфортно функціонувати. Йдеться про укладання міжнародних угод про вільну торгівлю та забезпечення належних умов ведення бізнесу. Держава підтримуватиме проекти в цих секторах, що будуть спрямовані на підвищення ступеню переробки їх продукції.

У третю групу слід виділити сектори, які нині не є ні експортоорієнтованими, ні високотехнологічними, а тільки субсидіюються та отримують прибутки за рахунок природної ренти, як, наприклад, добування кам’яного та бурого вугілля. У ці непріоритетні галузі державі не треба інвестувати, окрім так званих «соціальних інвестицій», щоб забезпечити перекваліфікування кадрів у разі закриття підприємств, що займаються цим видом економічної діяльності.

І нарешті, четверта група дослідження - галузі, які на сьогодні не є експортоорієнтованими, проте мають перспективи нарощування обсягів поставок на зовнішні ринки і одночасно вони можуть стати пріоритетом держави за рахунок високого вмісту технологій. Зокрема, фармацевтика. На сьогодні експорт ліків та препаратів у загальній структурі експорту становить приблизно 0,41%. З іншого боку, у структурі імпорту хімічної продукції ЄС, одного з основних партнерів України у зовнішній торгівлі, фармацевтична продукція становить 35,3% без врахування внутрішніх поставок в межах ЄС. А Україна має потенціал розвитку цієї галузі за рахунок наявності сировини та дешевої робочої сили. У цих секторах держава має застосовувати проектний принцип фінансування та іншого виду державну підтримку.

Тобто Україні сьогодні нагально потрібен глибокий галузевий аналіз і створення стратегії розвитку, базуючись на експортоорієнтованих сферах економіки. Нам також потрібно створити інституції, що розглядатимуть інвестиційні проекти в цих секторах і підтримуватимуть ті, що є перспективними з огляду на високу додану вартість та можливості знайти ринки збуту для їх продукції.

Це може бути як пряме фінансування, наприклад, у випадку стартапів, так і непряме (варіант - зменшення податку на прибуток підприємствам, що впроваджують інноваційні розробки). Або ж просто вести перемовини з інвесторами та пошук можливості вмонтувати українські виробництва у глобальні ланцюжки створення вартості. Приклад того, як стартапи впливають на зростання економіки, можна побачити  на австралійській моделі, де, за оцінками Pwc, розвиток та підтримка «високотехнологічних стартапів» до 2033 року може дати 109 млрд дол. США або 4% до ВВП країни і створити 540 тис. робочих місць.

Перехід до високотехнологічної та експортоорієнтованої моделі економіки - передумова для створення стабільно зростаючої країни, що відповідно вплине на рівень життя простих українців.  

Для цього держава має змінити економічну парадигму і визначити ключові пріоритети розвитку країни. Адже відомо, що усі багаті країни розбагатіли в однаковий спосіб – відмовились від сировинних товарів і перейшли до виробництва товарів з вищим ступенем переробки.


Стаття опублікована на сайті  Дело.UA