Стратегія щодо Донбасу. Матеріали Відкритої кафедри зовнішньої політики, безпеки та дипломатії

 

Проблема окупованих територій на Сході України та збройного конфлікту, що триває, багатовимірна та вимагає вироблення стратегії в усіх сферах політичного, економічного та соціокультурного життя країни. Головною метою такої стратегії є знизити негативний вплив конфлікту в першу чергу на жителів непідконтрольних Україні територій. Таку ефективну стратегію можна виробити тільки через багаторівневий суспільний діалог, який і було розпочато під час другого засідання Відкритої кафедри з актуальних питань зовнішньої політики, безпеки та дипломатії.
 
Завдання Відкритої кафедри як комунікативно-освітньої платформи – сприяти формуванню виваженої та обґрунтованої позиції з дискусійних питань серед представників політичної еліти України, експертного середовища та представників засобів масової інформації.
 
Сьогодні Україна майже не може впливати на те, щоб Росія змінила антиукраїнську агресію на конструктивне двостороннє співробітництво. Наше першочергове завдання в коротко- та середньостроковій перспективі — зберегти державність та працювати над створенням сприятливих умов для відновлення територіальної цілісності. Військова агресія Росії проти України, окупація Криму, підтримка Росією незаконних збройних формувань на Сході України, агресивні дії Росії в українському інформаційному та кібер-просторі — це все елементи політики Росії, кінцевою метою якої є знищення України як суверенної держави.
 
Створення «заморожених конфліктів» в сусідніх державах — відома тактика Росії, спрямована на збереження «сірих зон» нестабільності та фіксації свого впливу. Однак, у випадку конфлікту на Сході України ми не маємо підстав говорити про його «замороженість». Росія демонструє зацікавленість у підтриманні стану тліючого воєнного протистояння, що вочевидь свідчить про незавершеність російського проекту з використання Донбасу як інструменту руйнації України.
 
Порушення територіальної цілісності України Росією – дестабілізуючий чинник не тільки для нашої держави, але й чи не для всієї системи європейської безпеки. Водночас, це джерело ризиків для української внутрішньополітичної стабільності та розвитку та реалізації потенціалу України в коротко- та середньостроковій перспективі. Розвиток ситуації в більш віддаленому майбутньому суттєво залежить від політичних рішень, що будуть прийматися Україною вже сьогодні.
 
Вирішення проблеми окупації окремих територій Донбасу та завершення військового конфлікту знаходиться у площині українсько-російських відносин. Разом з тим, ці питання вимагають прийняття принципових внутрішньополітичних рішень, що стануть підкріпленням і зовнішньополітичної позиції України. Враховуючи складну внутрішньополітичну ситуацію в Україні, важливі рішення щодо проблеми окупованих територій Донбасу мають бути зрозумілими для українського суспільства.
 
Учасники круглого столу виступили з найбільш актуальних, хоча й далеко не вичерпних тем політики щодо окупованих територій, як то: проблема законодавчого оформлення правової позиції України щодо тимчасово окупованих Росією українських територій; питання безпеки критичної інфраструктури України; проблема формування цілісного бачення інформаційної політики щодо Донбасу та окупованих територій. Під час круглого столу та лекційного дня піднімалися та детально обговорювалися й інші питання, зокрема врахування впливу чинника окупованих територій на формування енергетичної політики України та політики в соціо-гуманітарній сфері.
 
В частині дискусії про потребу законодавчого оформлення правової позиції України щодо тимчасово окупованих Росією українських територій — Криму та окремих районів Донеччини та Луганщини — обговорювалася потреба прийняття Закону про тимчасово окуповану територію України, над проектом якого наразі працює робоча група у Верховній Раді України. Згідно з позицією заслуженого юриста України, професора Володимира Василенка, цей закон «повинен, по-перше, зафіксувати нелегітимність силового загарбання та утримання Російською Федерацією українських територій — Криму, Донбасу і Луганщини; по-друге, підтвердити невід’ємне суверенне право України на відновлення її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаних державних кордонів; по-третє, визначити порядок захисту прав людини на окупованих територіях України, виходячи з того, що Російська Федерація як держава-агресор здійснює в межах окупованої території ефективний загальний контроль, а органи всіх гілок влади України позбавлені можливості виконувати свої функції, визначені Конституцією та Законами України. Отже, левова доля відповідальності за ситуацію на окупованій території України лежить на Росії. Четвертий момент – це необхідність через цей Закон врегулювати взаємовідносини з тимчасово окупованою територією в санкційному режимі, виходячи з потреб гарантування національної безпеки України в умовах триваючої збройної агресії Росії. В цьому законі необхідно в загальній формі визначити порядок встановлення збитків, яких зазнала Україна внаслідок окупації».
 
Стійкість України в протистоянні з Росією має бути збільшена шляхом максимальної диверсифікації доступу до важливих природних ресурсів і підвищення безпеки критичної інфраструктури. При цьому варто пам’ятати, що будь-які інфраструктурні зв’язки між Україною та Росією остання буде використовувати як інструмент тиску або навіть як зброю у «неоголошеній війні» проти України. В контексті вироблення політики щодо окупованих територій Донбасу захист вразливості критичної інфраструктури в Луганській та Донецькій областях набуває пріоритетного значення.
 
За словами завідувача відділу енергетичної та техногенної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Олександра Суходолі, порушення спроможності інфраструктури життєдіяльності країни виконувати свої функції стає одним з інструментів гібридної війни, дія якого спрямовується на підрив спроможності країни протистояти агресору. На думку експерта, доцільним є прийняття окремого Закону України «Про критичну інфраструктуру».
 
Інформаційна війна з Росією вже давно вийшла за межі українського інформаційного поля й державна інформаційна політика має передбачати не лише захист, але й активну протидію  агресору поза межами України. Головною складовою інформаційного протистояння є змагання сенсів та наративів. Тому сьогодні, за словами головного наукового співробітника відділу проблем зовнішньої політики та міжнародної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Галини Яворської, треба говорити не просто про інформаційне поле, а про публічний дискурс як сферу, де артикулюються і поширюються сенси, та відбувається обмін ними. Українська держава сьогодні стоїть перед викликом оформлення цілісного бачення інформаційної політики щодо Донбасу та окупованих територій.
 
Круглий стіл і серія лекцій, що відбулися 24-25 березня, на тему «Стратегія щодо Донбасу: політичний, економічний та гуманітарний вимір» стали своєчасною та змістовною частиною публічної дискусії щодо комплексної державної політики стосовно окупованих територій на Сході України. Така дискусія є важливою частиною осмислення факту російської агресії та формування суспільної згоди щодо протистояння їй, а тому необхідна сьогодні та буде потрібна в майбутньому. 

Завантажити дослідження