Стабільні наміри сталого розвитку
Тетяна Тевкун
експерт з питань екологічної політики Інститут суспільно-економічних досліджень
Стабільні наміри сталого розвитку


Парламент провалив голосування екологічних законопроектів. Минулої п’ятниці у символічний День Землі Верховна Рада планувала розглянути три документи – про оцінку впливу на довкілля (№2009а-д), щодо заходів направлених на сприяння розвитку природно-заповідного фонду (№3124) та щодо впровадження інтегрованих підходів в управління водними ресурсами за басейновим принципом (№3603), але екологічну реформу вкотре було провалено…

Два реальних кроки

Внутрішнє вітчизняне законодавство, а також міжнародні документи, які Україна імплементувала, наскрізь просякнуті терміном «сталий розвиток». Існує навіть Стратегія сталого розвитку «Україна – 2020». Як колись всюди у нас фігурувала «стабільність», то тепер – сталий розвиток.

Та насправді це поняття в Україні існує лише на папері, реальних кроків для втілення концепції збалансованого розвитку немає. Власне термін «сталий розвиток» в Україну «зайшов» з дещо некоректним перекладом з англійської. Sustainable development дослівно означає життєздатний розвиток, який існує протягом всього часу.

А найгірше те, що ми досі погано усвідомлюємо, наскільки серйозну ідеологію несе визначення «сталого розвитку» й що України дасть її впровадження. Тому наразі жонглювання цим терміном для нас є більшою мірою даниною моді, аніж державною ідеєю чи ідеологією.

Сталий розвиток – це модель економічного зростання, в якій використання ресурсів спрямоване на задоволення потреб людини за умов збереження довкілля. Причому в такий спосіб, щоб потреби в розвитку були задоволені не тільки для сьогоднішніх, але й для майбутніх поколінь. У центрі концепції сталого розвитку стоїть людина, оскільки вона сама з її потребами є метою суспільної діяльності, і вона ж є основним фактором досягнення мети.

Своє бажання перейти на шлях сталого розвитку Україна вперше визначила ще далекого 1992 р., підписавши відповідну Декларацію щодо навколишнього середовища та розвитку і Програму дій «Порядок денний на ХХІ століття». Відтоді держава добровільно зробила два безпрецедентні кроки на шляху до сталого розвитку: володіючи третім за потужністю арсеналом ядерної зброї у світі, добровільно відмовилася від неї, та, незважаючи на енергетичну кризу, закрила Чорнобильську АЕС. Проте інших кроків для втілення концепції сталого розвитку Україна за 20 з лишком років так і не здійснила.

Генеральна євростратегія

В Європі доктрина сталого розвитку лежить в основі усіх державних проектів.

Зокрема, Німеччина на шляху до країни сталого розвитку прийняла нову Енергетичну концепцію, обрала шлях до ери відновлюваних джерел енергії. Федеральний уряд поставив на меті скоротити викиди парникових газів, а також поступово відмовитися від використання атомної енергії, замінивши її енергією вітряних, сонячних, водних і біоресурсів.

В Нідерландах побудували велосипедну дорогу, яка оснащена сонячними панелями та генерує енергію. Ця дорога поєднує передмістя Кромені та Вормервеєр.

В Британії планують побудувати дорогу із сонячних панелей для електрокарів, автомобілі під час руху на ній зможуть під заряджатися.

У Франції нещодавно зобов’язали дахи всіх будинків, побудованих в комерційних зонах, покрити висадженими рослинами або сонячними панелями…

Вітчизняні реалії

Натомість в Україні подібних ініціатив обмаль, вони переважно здійснюються активними громадянами. Натомість, чіткого курсу держави направленого на врахування екологічної складової нарівні із економічною та соціальною не вбачається.

У Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020» екопроблемам надається мало уваги. У документі є лише зауваження, що увагу потрібно приділити безпеці життя та здоров'я людини, що неможливо, зокрема, без безпечного стану довкілля і доступу до якісної питної води, проте серед першочергових пріоритетів їх не визначено.

У 2015 році питанню екології в політиці держави майже не приділялося уваги, тривалий час міністерство навіть на мало очільника. Верховна Рада теж не поспішає з ухваленням екологічних законів. Деякі законопроекти готові до обговорення й голосування не ставляться в план місяцями. Деякі постійно перебувають в останніх в плані та голосування до них не доходить. У 2016 році не було проголосовано жодного законопроекту, направленого на захист довкілля.

Натомість, за даними ВООЗ четверть смертей у світі викликають такі екологічні фактори як забруднене повітря, забруднена вода і шкідливе виробництво… А таких проблем у нас справді вистачає.

По-перше, стан українських водойм не відповідає вимогам якості та санітарним нормам, що впливає на якість питної води - підвищена концентрація у воді ізотопів вуглецю, водню і кисню прискорює старіння організму, навіть незначні частки тритію пригнічують життєдіяльність людини, а солі алюмінію навіть у малих дозах викликають у дітей розумову відсталість.

По-друге, викиди в атмосферне повітря в кілька разів перевищують дозволені, включаючи і викиди підприємств, які працюють на застарілому обладнанні, і викиди старих транспортних засобів. 80% машин експлуатуються понад вісім років, тому не мають спеціальних пристроїв для нейтралізації шкідливих речовин, велика кількість автомобілів працює на бензині, в який додаються сильні канцерогени. Загальний рівень забруднення повітря в Києві вище середнього по Україні і оцінюється фахівцями як високий.

Втретє, близький до критичного стан земель. Понад 12 тис. гектарів (за даними Мінрегіону) в межах держави займають звалища. Всеукраїнська екологічна ліга оперує даними про 7% території країни. Це сміття часто невідсортоване: одна пальчикова батарейка забруднює важкими металами 20 квадратних метрів землі або 400 - води. Останнім часом екологи знаходять цілі звалища побитих ртутних ламп за межами населених пунктів, такі звалища забруднюють ґрунти і підземні води на десятиліття.

На жаль, про важливість стану довкілля для життя людей, наше суспільство усвідомлює лише після катастроф. Саме після аварії на Чорнобильській АЕС в Україні було створено чимало громадських організацій екологічного спрямування, які стали на захист довкілля, сприяння імплементації міжнародних договорів.

Сьогодні потрібно змінити ставлення до природнього середовища, яке вже треба не просто берегти, а вкладати кошти у його відновлення.

Європейські директиви й українські закони

Як відомо, неабиякого успіху в справі охорони довкілля, зменшення впливу людської діяльності на природу досягли європейці. В ЄС зокрема існує цілий пакет директив, які чітко регламентують «взаємодію людської діяльності з довкіллям». Це стосується потреби здійснення превентивних заходів до початку діяльності – оцінки шкоди, яка може бути завдана такою діяльністю та вжиття заходів щодо її зменшення ще до її початку. Також мають діяти правила «поводження з довкіллям» у процесі господарської діяльності та щоденної діяльності людини – розумного поводження зі сміттям, регламентація викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря, дбайливого поводження з водними ресурсами, тваринним та рослинним світом тощо. Поруч із такими правилами існує система контролю та моніторингу, система відповідальності за заподіяну шкоду.

Імплементація європейського природоохоронного законодавства має забезпечити нам впровадження чітких правил і інструментів, але водночас ми маємо створювати систему враховуючи наші реалії.

Рішучим кроком до сталого розвитку має бути впровадження механізмів оцінки впливу на довкілля та стратегічної екологічної оцінки, законопроекти направлені це на це вже чекають на винесення до залу голосування. Це механізми так званих «превентивних заходів» щодо охорони довкілля. Перед ухваленням рішення щодо запланованої діяльності, або ж до прийняття уповноваженими органами планів і програм, має бути обов’язково здійснений аналіз впливу на довкілля із залученням місцевих мешканців та громадськості.

Також потребують уваги суспільства, уряду та парламентарів такі сфери, як управління водними ресурсами, управління відходами, підвищення якості атмосферного повітря, впровадження розумної регуляції з метою запобігання недостатності регулювання та подолання корупційних ризиків тощо. І такі речі не можна відкладати на потім, адже це здоров’я нашого суспільства та наступних поколінь, якість нашого життя.