Соціальна реформа? Ні, не чули…


Нещодавно у Женеві відбулася 14-а сесія Комітету ООН з питань прав людей з інвалідністю, на якій наша держава звітувала про дотримання Конвенції про права людей з інвалідністю (далі - Конвенція) в Україні. Це стандартна процедура, якої мають дотримуватися всі держави, що ратифікували цей документ. Наприклад, разом з Україною звітували Кенія і Гана, а наступного тижня – Європейський Союз. Відповідно до правил, держава повинна доповідати про виконання нею взятих зобов’язань, а також про дотримання тих чи інших норм та статті Конвенції.

Щойно з’явився офіційний переклад висновків Комітету, а відтак заключні зауваження й рекомендації цього органу набувають чинності й дозволяють предметно проаналізувати виконання Україною Конвенції.

ДовідкаУкраїна ратифікувала Конвенцію про права інвалідів 2009 року. Відповідно до документу, держава взяла на себе зобов’язання забезпечувати й заохочувати повну реалізацію всіх прав людини й головних свобод всіма інвалідами без будь-якої дискримінації за ознакою інвалідності. Конвенція містить 50 статей, у яких докладно виписані особливості дотримання прав людей з інвалідністю (на рівність і недискримінацію, освіту, здоров’я, сім’ю, реабілітацію, працю і зайнятість тощо), а також у розрізі вразливих груп (жінки і діти, з інвалідністю).

П’ятірка, яка виявилася двійкою

Практика таких щочотирирічних звітів передбачає також заслуховування звітів не лише офіційної сторони, але й громадських організацій, які працюють у цій сфері. Така процедура передбачена, очевидно, для отримання більш повної та об’єктивної картини членами Комітету, оскільки, як правило, офіційні речники наголошують на позитиві, мовляв, у нас все гаразд, якщо є якісь проблеми, то це винна війна.

Насправді ж українській стороні звітувати особливо не було про що. За 4 роки, які минули з часу попереднього звіту, з позитивних аспектів члени Комітету змогли відзначити лише п’ять: внесення змін до Закону «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», запровадження кримінальної відповідальності за дискримінацію осіб за ознакою інвалідності, призначення Уповноваженого Президента з прав людей з інвалідністю, затвердження державної цільової програми «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» та національного плану дій на 2009-2015 роки «Безбар᾿єрна Україна».

На жаль, всі ми знаємо, що прийняття закону в Україні не є гарантією імплементації його норм. Навпаки, політики завжди впевнені, що це вже можна показати як результат роботи, але ніхто не аналізує які ці всі букви і слова закону потім реально впливають на якість життя людини. Тому навіть ці п’ять аспектів, успіхами, насправді, назвати важко.

Що в терміні твоєму?

Цілих 9 сторінок Заключних зауважень щодо звіту України, ухвалені Комітетом – це основні проблемні області та рекомендації, які закордонні експерти висловили Україні.

Найбільш резонансними були відгуки членів Комітету щодо термінології, яка використовується в Україні. Власне, саму назву Конвенції я тут пишу не правильно, не за законом. Оскільки до цього часу, незважаючи на постійні звернення з цього приводу провідних правозахисних організацій і громадськості, у нас ратифікована саме Конвенція про права інвалідів, хоча коректна назва документу – Конвенція про права людей з інвалідністю. Під час неформальних зустрічей велике здивування у членів Комітету викликали такі визначення як «люди з вадами здоров’я», «особи з дефектами», «неповносправні» тощо.

Крім того, члени Комітету висловили занепокоєння з приводу ситуацій, що стосуються дітей з інвалідністю, зокрема існування розгалуженої системи інтернатних закладів. Мова йде про сексуальне насильство та експлуатацію дітей з обмеженими можливостями в цих установах, а також про відсутність реабілітаційних програм. Окремо відзначалося занепокоєння повідомленнями про загибель дітей з обмеженими можливостями в установах через недоїдання чи хвороби.

Довідка: В Україні станом на 01.01.2015 р. загальна чисельність людей з інвалідністю становила 2 млн. 568 тис. 532 людини (або 5,98% у загальній структурі постійного населення країни (42,9 млн. осіб), з них 151 тис. 125 – діти.

Особлива категорія

Представники українських громадських організацій, що опікуються цією проблематикою, звернули увагу зокрема на невиконання на практиці статті 7 Конвенції «Діти з інвалідністю». Адже найбільш уразливою групою є діти з інтелектуальною інвалідністю та мульти-інвалідністю.

Найактуальніші проблеми в цій ділянці це – по-перше, відсутність механізму раннього втручання на державному рівні. Медичний діагноз, який отримує дитина під час встановлення інвалідності, визначає та фіксує перелік послуг, доступних для дитини – замість урахування її реальних потреб. Для дітей з мульти-інвалідністю різноманітні діагнози не дозволяють виокремити якусь основну проблему, і такі діти на практиці виключаються зі сфері соціального захисту і освіти.

По-друге, інклюзія (включення усіх, без огляду на особливості розвитку, дітей до єдиного освітнього простору - дошкільної групи, класу, тощо) підмінюється сегрегацією (формування окремих груп у загальноосвітніх закладах для дітей з особливими потребами). У дошкільних закладах діють спеціалізовані групи відповідно до діагнозів, а на рівні середньої школи інклюзивна освіта не запроваджена навіть на рівні закону. Лише 2100 учнів з особливими потребами серед 120 тисяч дітей з інвалідністю шкільного віку навчаються в інклюзивних класах. Близько 60 тисяч дітей з інвалідністю узагалі перебувають за межами загальноосвітньої системи навчання, тобто знаходяться в спецзакладах, інтернатах або вдома.

65 проти 5

Окреслений громадськістю і Комітетом перелік основних проблемних областей і рекомендацій – це «червона картка» для України стосовно виконання міжнародних зобов’язань щодо прав людини. Позитивних змін, як уже відзначалося, Україні вдалося досягнути лише за п’ятьма аспектами. Водночас проблемних питань члени комітету нарахували аж 65!

Відсутність реалізації на практиці положень Конвенції й констатація профільним міжнародним Комітетом того факту, що Україна недостатньою мірою виконує взяті на себе зобов’язання – можуть мати негативні наслідки для держави, яка є членом ООН і отримує регулярно значну технічну, гуманітарну та фінансову допомогу від цієї організації. Так, рекомендації Комітету не мають імперативного характеру, але політичні висновки  і наслідки такої непродуманої політики можуть відобразитися на подальших відносинах України, ООН і міжнародних організацій.

На часі – ще одна реформа. Соціальна

Головний удар, звісно, має «тримати» Міністерство соціальної політики, яке, на сьогодні є досить активним суб’єктом реформ в уряді. Проте питання дотримання і реалізації в Україні Конвенції про права людей з інвалідністю стосується не лише цього органу. Безпосередньо за це несуть відповідальність і Мінохорони здоров’я (зокрема щодо запровадження раннього втручання), і Міносвіти та науки (інклюзія в освіті), а також Мінрегіонбуд (у частині запровадження принципів універсального дизайну) й водночас інші установи й відомства.

Ця реформа потребує комплексного і міждисциплінарного підходу. І в Україні існує орган, який міг би його забезпечити – це Національна Рада реформ – майданчик для успішної розробки та впровадження нагальних реформ, у якій пріоритезовано 18 реформ. Серед цих 18 напрямів немає реформи системи соціального захисту незважаючи на складні економічну, політичну, фінансові кризи, які призвели до різкого зниження соціальних стандартів та якості життя населення України. Тут варто наголосити, що така ситуація у нашій країні є унікальною – жодні успішні реформи, до яких зараз апелює Україна (Словаччина, Польща, Грузія країни Прибалтики) не відбувалися без особливої уваги і пріоритезації реформи соціальної сфери. Так, ці реформи були здебільшого болючими і жорсткими (подолання патерналізму і утриманських настроїв так легко не відбувається), але вони були абсолютно, комплексно пов’язаними з економічними реформами, з децентралізації тощо. Саме в цьому і був їхній успіх.

Саме тому Президенту, міністру соціальної політики та іншим причетним до гарантування конституційних прав людини в Україні варто ініціювати внесення змін до Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», зокрема доповнити перелік реформ за вектором відповідальності реформою з дотримання виконання Конвенції ООН про права людей з інвалідністю. А також ініціювати у Національній Раді реформ пріоритезацію реформи з дотримання виконання Конвенції ООН про права людей з інвалідністю, де основними напрямами мають стати: запровадження раннього втручання в системі охорони здоров᾿я та інклюзії в освіті, затвердження і реалізація комплексного плану деінституціалізації, запровадження послуг на рівні громади, розробка механізму «гроші ходять за людиною». Найважливіше, що має бути реалізовано у державній політиці щодо людей з інвалідністю – це забезпечення їх абсолютної людської рівності поряд з усіма іншими членами соціуму.

Пряма мова

З виступу заступника Міністра соціальної політики України Василя Шевченка: «Протягом останніх трьох з лишком років в Україні прийнято низку нормативно-правових актів, спрямованих на реалізацію прав людей з інвалідністю та забезпечення їхньої повної участі у житті суспільства. Нині на розгляді в уряді знаходяться ще три проекти законів, що регламентують особливості доступу осіб з інвалідністю до освітніх послуг, передбачають запровадження стимулюючих механізмів для роботодавців з метою працевлаштування людей з інвалідністю, а також урегульовують інші аспекти... Безумовно, ще залишаються певні проблемні питання, які потребують вирішення та вжиття відповідних заходів. Йдеться насамперед про створення безбар’єрного середовища. Крім того потребує модернізації й розвитку програмне забезпечення Централізованого банку даних з проблем інвалідності».

Уповноважений Президента з прав людей з інвалідністю Валерій Сушкевич: «Не можу погодитись зі звітом уряду щодо стану забезпечення прав людей з інвалідністю, представленим для Комітету ООН. Ні в основній доповіді, ні у відповідях на запитання реальної картини представлено не було. А інколи інформація з боку Уряду викликала в мене обурення, і я вимагав слова для того, щоб сказати правду. На жаль, регламент Комітету не передбачав можливості в повному обсязі надати інформацію з боку Уповноваженого Президента з прав людей з інвалідністю... Більшість членів Комітету наголошували на неприпустимості зменшення соціальної підтримки цих громадян, і особливо - на потребі забезпечення прав людей з інвалідністю відповідно до зобов'язань України, визначених Конвенцією ООН про права людей з інвалідністю».

Довідка: За інформацією Мінсоцполітики, протягом 2012-2014 рр. особам з інвалідністю було безкоштовно видано майже 2 млн технічних засобів реабілітації і 2 тис. автомобілів, а 8 найбільших реабілітаційних закладів для дітей-інвалідів за рахунок бюджетних асигнувань було оснащено сучасним устаткуванням, зокрема роботизованими системами локомоторної терапії.