Щодо дилеми протекціонізму на ринку азотних добрив України
Ситуація, що складається на ринку азотних добрив України, є досить типовою дилемою співвідношення надбань і втрат від політики протекціонізму.  Вона також була прогнозованою та є окремим випадком більш складної проблеми структурних змін у хімічній промисловості України, які відбуваються у ситуації підвищення до загальносвітового рівня цін на природний газ в Україні. Використання дешевшого природного газу російськими виробниками азотних добрив апріорі встановлює їх цінову конкурентоспроможність вищою порівняно з українськими аналогами, що надає цим виробникам простір для цінового маневру та, що не менш важливо, потенційні можливості для маркетингових інвестицій (кредитування, розбудова логістики, реклама, супровідне обслуговування тощо). До того ж диверсифікації імпорту азотних добрив з інших країн (винятком є Білорусь, через яку у 2016 р. вже було спрямовано частину імпорту з РФ до України) перешкоджає логістичний чинник: довге транспортне «плече», обмежені пропускні можливості українських портів тощо. Відтак у 2012-2013 рр. частка РФ в імпорті азотних добрив в Україну складала 96,8 %, у 2014-2016 рр. сумарна частка РФ та Білорусі складала відповідно 91,2 %, 90,0 %, та 88,3 %.

Ризики використання сировинного демпінгу є підставою для впровадження антидемпінгових мит, передбаченою угодами СОТ. Проте правомірність застосування таких мит виправдана, лише якщо вони не деформують конкуренції всередині країни, тобто – не провокують антиконкурентної поведінки учасників ринку.
Між тим, споживачі звертають увагу на наявність факту монополізації значної частини ринку азотних добрив України групою компаній «ОСТХЕМ», яка, у свою чергу, веде до виражених проявів монопольної поведінки. У 2015 році Антимонопольний комітет України відкрив справу щодо зловживання монопольним становищем на ринку аміачної селітри однією з компаній цієї групи.

За даними вітчизняних аграрних асоціацій, після запровадження у 2014 р. антидемпінгового мита на аміачну селітру ціни на українському ринку азотних добрив різко зросли та залишалися завищеними порівняно із експортними цінами із України та цінами на світових ринках. Примітно, що подібна ситуація спостерігалася й з карбамідом та КАС, щодо яких протекціоністські заходи на той час не застосовувалися (рис.). За даними дослідження агентства «ААА», після збільшення антидемпінгових мит на аміачну селітру з РФ в липні 2014 року на внутрішньому ринку України ціни на селітру, карбамід і КАС до початку 2015 року синхронно зросли, досягнувши в середині березня 2015 року позначки 400 дол. США. Світові ціни на той момент були в діапазоні 239-282 дол. за тонну в залежності від виду добрива. Збільшення внутрішніх цін на аміачну селітру і КАС склало 54% і 63% відповідно. Зростання цін на карбамід зафіксовано на рівні 25 %, незважаючи на його надлишок на внутрішньому ринку, який, навпаки, мав би привести до падіння цін. За аналогічний період експортні ціни на КАС виросли всього на 4 %, а на карбамід та аміачну селітру не змінилися.

За розрахунками Всеукраїнської аграрної ради, переплати аграріїв від монополії на ринку добрив у 2015-2016 роках від різниці внутрішніх та експортних цін склали 4,1 та 3,1 мільярдів гривень відповідно. На 2017 рік прогнозні втрати вітчизняних виробників сільськогосподарської продукції сягнуть вже 6,5 млрд грн.





27 грудня 2016 року на вимогу групи «ОСТХЕМ» було також ухвалено рішення про введення антидемпінгових мит на імпорт карбаміду та КАС з Росії у диференційованому відносно виробників розмірі – від 4,19 до 31,84 %. За три тижні після цього карбамід подорожчав на 700 грн/тонн, ще на 300 грн протягом третього тижня січня. З середини лютого на звернення Мінагрополітики з метою забезпечення продовольчої безпеки України ці мита було призупинено на термін до липня.  Проте 18 травня за рішенням Міжвідомчої комісії з міжнародної торгівлі антидемпінгове мито було відновлено та, за повідомленням МЕРТ, тепер застосовуватиметься у розмірі 31,84 % щодо всіх виробників карбаміду та КАС походження з РФ було відновлено. Аргументом дострокового відновлення став значний ризик демпінгу для збереження виробництва азотних добрив в Україні.

Слід наголосити, що загострення проблеми цін на азотні добрива відбувається на тлі збільшення попиту на них внаслідок активізації аграрного виробництва в Україні. Так, після деякого зменшення у 2015 р., торік азотних добрив було внесено 1197,4 тис т, або на 21,5 % більше, ніж рік тому. При цьому за 10 місяців 2016 року виробництво карбаміду, КАС та аміачної селітри зросло в порівнянні з 10 місяцями 2015 року на 62, 103 та 342 тис. т відповідно, а імпорт карбаміду за 2016 р. збільшився на 100,1 тис. т (40,4 %), КАС – на 59,9 тис. т (29,4 %), селітри – зменшився на 5,8 тис. т. (5,7 %).

Причому стосовно карбаміду 212,4 тис. т скорочення виробництва у 2016 р. припадає на Одеський припортовий завод (виробництво скоротилось на 23,3 %), який залишається у державній власності.

За оперативними даними, українськими агропідприємствами станом на середину квітня 2017 р. було придбано 743 тис. т азотних добрив, що на 3,6 % більше, ніж рік тому.
Отже, зростання попиту аграріїв на азотні добрива у 2016 р. було практично симетрично компенсоване внутрішнім виробництвом та імпортом, що не дає підстав для висновків про значний негативний вплив імпорту на національне виробництво. В той же час, зменшення частки імпортної селітри та відповідне збільшення її виробництва в Україні може розцінюватися як позитивний ефект імпортних мит.

Наголосимо, що позитивна динаміка виробництва азотних добрив не корелює зі зменшенням постачання природного газу в Україну (у 2016 р. імпорт у натуральному вимірі зменшився на 33,7 %). А отже, фізично дефіцит природного газу у 2016 р. не був обмежувачем виробництва азотних добрив в Україні. Зупинки виробництв наприкінці 2016 р. та навесні 2017 р. у зв’язку з припиненням постачання газу аргументувалися заборгованістю підприємств «ОСТХЕМ» за раніше спожитий газ. Проблеми виробників не зашкодили постачанню аграріїв, які навесні, за даними уряду, повністю задовольнили свої заявки на мінеральні добрива. Проте статистика фіксує значне зменшення обсягів виробництва азотних добрив за підсумками трьох місяців року.

Деякі висновки:
Визначаючи політику держави на ринку азотних добрив, слід перш за все враховувати значну важливість цього ринку для продовольчої безпеки України та реалізації конкурентного потенціалу України в аграрній сфері. Тому забезпечення безперебійного постачання добрив є критично важливим і має бути пріоритетом такої політики. Між тим, якщо оперативна реалізація цього пріоритету може бути вирішена за рахунок диверсифікації імпорту, в довгостроковому періоді вона передбачає ефективне використання наявних та модернізацію потужностей з виробництва азотних добрив в Україні, яка володіє значними запасами природного газу як сировини для такого виробництва. Це, зокрема має послабити курсові ризики для вітчизняних споживачів мінеральних добрів, а також дозволить реалізувати експортний потенціал України у цій сфері.

Досвід останніх років показав, що навіть за відсутності обмежувальних мит вітчизняне виробництво зберігає певну нішу. Тому заяви Group DF про те, що за відсутності мит відповідні хімічні заводи будуть зупинені, є маніпулятивними. Проте потрібно враховувати ймовірність цілеспрямованого використання демпінгу російськими постачальниками для витіснення з ринку українських виробників як з економічних, так і з політичних мотивів. Враховуючи, що російська сторона може мати важелі впливу на діяльність «ОСТХЕМ», можна також припустити, що монопольні зловживання цієї групи можуть вживатися цілеспрямовано як засіб для провокування зняття митних обмежень на імпорт.

Тому застосування до добрив, які можуть використовувати неринково дешевий природний газ, антидемпінгових мит, є доцільним, проте розрахунок рівня мит має бути ретельно виваженим для відсутності їх негативного впливу на конкуренцію на внутрішньому ринку України.

Стратегія держави щодо стабілізації та удосконалення ринку азотних добрив в Україні має, на нашу думку, розвиватися на трьох напрямках.
По-перше, максимальне сприяння конкуренції між вітчизняними виробниками азотних добрив. У цьому контексті з антимонопольних міркувань слід забезпечити повну відсутність пов’язаності нового власника ОПЗ з Д.Фірташем («ОСТХЕМ») та І.Коломойським (Дніпроазот). Оптимальним було б утриматись від продажу на період відновлення стабільності на ринку (в т.ч. убезпечення від демпінгових атак з боку РФ), або запропонувати придбання стратегічному інвестору, який матиме довгострокові інтереси розширення своєї участі на українському ринку добрив, налагодивши альтернативне постачання сировини. Географічне розташування ОПЗ є додатковою вигодою через близькість до регіонів Півдня України, які мають значні перспективи розвитку індустріального агровиробництва. Між тим, технологічно обумовлений олігополістичний характер конкуренції на цьому ринку вимагатиме жорстко контролювати ймовірні прояви монопольної поведінки, зокрема – відсутність деформуючого впливу імпортних мит на ситуацію на ринку, використання асиметричного доступу до транспортної логістики (порти, залізниця) тощо.

Причому, суттєвість цінового впливу вартості добрив, яка, за даними Держстату, складає в середньому 25-30 % вартості основної сільгосппродукції, також змушує звертати увагу на раціоналізацію цінової динаміки в секторі. Іншими словами, можливість отримання монопольно високої ціни не може розглядатися як спосіб заохочення розвитку національного виробництва добрив. Водночас доцільним може бути створення рівних сприятливих умов для виробників добрив, що може включати поліпшення інфраструктурного забезпечення (газо-, енергопостачання, наявність належного рухомого транспортного складу та інфраструктури шляхів, інформаційне забезпечення ринку та ін.

Важливість ролі в національній економіці виробників добрив має враховуватися при проведенні експортної політики України. Зокрема – у вигляді сприяння зміцненню позицій вітчизняних експортерів добрив та іншої супутньої хімічної продукції на зовнішніх ринках.

Важливою є й розробка альтернативних джерел постачання сировини для виробництва азотних добрив, що може підвищити ефективність виробництва та конкурентоспроможність вітчизняних виробників. Зокрема – освоєння власних родовищ природного газу, а також – опрацювання можливостей використання синтетичного газу (зокрема, від газифікації бурого вугілля тощо).

По-друге,
диверсифікація імпорту азотних добрив. З огляду на важливість питання, потрібне залучення зусиль МЕРТ до забезпечення диверсифікації імпортних постачальників азотних добрив, що мало б компенсувати обмежені митом поставки російських добрив та, головне, підтримувати конкурентне середовище на ринку для запобігання монополістичним зловживанням. Позитивну роль в цьому відіграватиме запровадження нульового імпортного мита на ввезення міндобрив азотної групи, що передбачено в ухваленому урядом законопроекті. Важливо опиратися лобістському протистоянню просуванню цього законопроекту, яке напевне відбуватиметься. Зусилля щодо диверсифікації імпорту можуть мати широкий спектр: від заходів економічної дипломатії – до розбудови логістичної інфраструктури. За географічною ознакою перспективною може видаватися робота з постачальниками басейнів Середземного моря (Єгипет, Алжир) та Перської затоки.

По-третє,
необхідно проводити роботу у сфері раціоналізації споживання азотних добрив. Так, важливу роль для розвитку ринку добрив відіграватиме державна політика сприяння їх закупівлі агропідприємствами, насамперед – малими й середніми. Це дозволить стабілізувати обсяги попиту, підвищивши його платоспроможність, що сприятливо відіб’ється на можливостях як залучення інвестицій у виробництво добрив на території України, так і укладення довгострокових імпортних контрактів. Доречним може бути впровадження кредитних програм підтримки закупівлі міндобрив малими й середніми сільгосппідприємствами, у т.ч. – фермерськими господарствами (наразі рівень використання тут добрив нижчий, ніж у великих  агрохолдингах, тому грамотна агрохімія може надати відчутний приріст врожайності). Як варіант, можуть бути проведені перемови щодо відкриття кредитних ліній для агровиробників з боку одного з провідних виробників добрив. Розвитку у цій сфері сприятиме скасування мораторію на продаж сільгоспземель.

Разом з цим, перспективним також може бути напрям раціоналізації агрохімізації на основі контролю за збалансованістю використання хімічних добрив, опрацювання альтернатив застосуванню азотних добрив. Це може розширити використання доступних в Україні сировинних ресурсів, або принаймні диверсифікувати імпорт, зменшити критичність імпорту азотних добрив тощо.