Президент-миротворець: чи вдасться новому лідеру Кореї втримати півострів від війни

9 травня Мун Чже Ін переміг на виборах президента Південної Кореї і одразу ж вступив на посаду.

До корейських виборів була прикута увага всього світу. Це пов'язано з тим, що вони проходили на тлі одразу двох криз.

Перша, внутрішньополітична, була викликана масовим невдоволенням корейців рівнем корупції в країні. Пік цієї кризи припав на момент імпічменту попереднього президента Пак Кин Хе.

Проте набагато важливою є друга криза — міжнародна. Її спровокували чергові випробування Північною Кореєю ядерної і ракетної зброї, що викликало жорстку реакцію практично всього світового співтовариства, від США до традиційного союзника Пхеньяна — Китаю.

Якщо відповіддю на першу кризу стали самі вибори, то з другим ще довго доведеться розбиратися новому південнокорейському президенту Мун Чже Іну.
Ключовий момент — новий президент є послідовним прихильником діалогу між Півднем і Північчю.

Він був одним з архітекторів програм гуманітарного і економічного співробітництва з КНДР ще в адміністрації президента Но Му Хена.

У нинішній передвиборній кампанії він залишався вірним собі: закликав до відновлення постійних контактів між двома корейськими державами, а на початку президентських перегонів навіть заявляв, що перший закордонний візит здійснить до Пхеньяна.

І хоча настрої в країні не можна назвати панічними,Та агресивна поведінка Північної Кореї в останні місяці, навмисна ескалація напруженості зробили свою справу. Серед південнокорейських політиків і простих громадян загроза військового конфлікту з північним сусідом, до того ж озброєним ядерною зброєю, стала викликати серйозні побоювання. загроза війни стала помітним фактором національної політики. Говорити про відновлення діалогу на цьому тлі неможливо.

Ось і Мун у своїх перших виступах після перемоги на виборах вже каже про візит до північного сусіда лише "за наявності відповідних умов": такими видаються відмова КНДР від нових ядерних і ракетних випробувань, а також згода відновити багатосторонні переговори з ядерної проблеми на півострові.

Є для Муна в ситуації, що склалася, ще один виклик. Діалог з Північчю розглядався ним як підготовка до об'єднання Кореї. Про негайне возз'єднання не йшлося, але принципово узгоджене рішення двох корейських держав означало б початок шляху, який наблизив би корейців до єдиної держави.

Ключовою умовою домовленостей вбачався діалог без стороннього втручання, без тиску третіх країн. Ані американці, ані китайці в цьому процесі не повинні брати участь, інакше про згоду Сеула і Пхеньяна не може бути й мови.

Саме цей ключовий момент діалогу сьогодні й не може бути реалізований. В умовах нинішнього загострення інтереси національної безпеки роблять союз з американцями, який захищає Сеул ось вже шістдесят три роки, особливо важливим.

Навіть якщо сам Мун не вірить у можливість нападу Півночі, поставити під сумнів союзні відносини з Вашингтоном зараз він не зможе — надто багато хто в Південній Кореї сприймає їх як запоруку безпеки. Отже, США і надалі залишатимуться невід'ємною частиною корейського політичного ландшафту, і будь-які контакти з Пхеньяном проходитимуть за прихованої, та все ж відчутної участі Вашингтона.

Але це також означає, що і про зниження напруженості Пхеньян буде домовлятися не з Південною Кореєю, а з США.

Вочевидь, траєкторія Сеула в міжкорейських відносинах буде співвідноситися з політикою США щодо Пхеньяна. Сьогодні Трамп обрав жорсткий сценарій, мета якого — "натиснути" на північнокорейський режим і примусити його до деяких поступок: припинення ядерних випробувань, відмова від розробок міжконтинентальних ракет, здатних "дістати" до американської території, відкриття своїх стратегічних об'єктів для міжнародних інспекцій.

Водночас США намагаються узгоджувати свій тиск з КНР.

Пекін у цьому тандемі грає роль "доброго поліцейського", який переконує Пхеньян, не вдаючись до погроз військовою силою.

Метою є досягнення компромісу між США і КНР щодо північнокорейського питання, між КНР та Північною Кореєю, нарешті, між Північною Кореєю і США. І лише коли цей компроміс буде досягнуто, виникнуть умови для відновлення конструктивного діалогу між Півднем і Північчю.

Саме бажанням змінити цей порядок речей можна пояснити найближчі зовнішньополітичні плани, оголошені новим південнокорейським президентом. Він планує візити до Пекіна і Токіо, хоче переглянути угоду з Вашингтоном про розміщення в Південній Кореї американських протиракетних комплексів (за словами Муна, "вигоди від їх розміщення поступаються втратам від погіршення відносин з Китаєм").

Мун бачить шанс Сеула в тому, щоб стати сполучною ланкою між усіма зацікавленими сторонами, забезпечувати "тонке налаштування" багатоголосного хору потенційних учасників корейського врегулювання — і таким чином стати незамінним для всіх.

Мун Чже Ін усвідомлює стратегічну залежність своєї країни від США, потребу в американському захисті, але водночас розуміє і стратегічну уразливість держави, яка може лише обмежено впливати на обставини, які визначають її сьогоднішню безпеку і її майбутнє.

Як і у випадку України і її проблем зі своїм північним сусідом, Південна Корея не може в умовах конфлікту визначати хід діалогу, не може змінювати міжнародну ситуацію, від якої залежить.

Важко сказати, чи вистачить Південній Кореї сил, щоб переламати хід конфлікту, до якого втягнуті одразу кілька великих держав. Але безсумнівно, що Мун вважає здатність держави діяти незалежно не тільки від опонентів, але й від союзників важливою умовою успіху країни.