Курс на НАТО: перезавантаження

Вчора Парламент відносно легко ухвалив зміни до Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» та до Закону України «Про основи національної безпеки України». Набуття членства в НАТО відтепер є пріоритетом національних інтересів України. Цим рішенням закріплюється на нормативному рівні бажання України приєднатися до Альянсу та знімається та невизначеність, яка виникла з цього приводу після  попередньої редакції змін, за якими Україна відмовлялася від позаблокового статусу. Що це означає, та які створює наслідки?

По-перше, цим рішенням Верховна Рада України додала передбачуваності українській зовнішній політиці. За двадцять шість років незалежності стратегічні пріоритети України змінювалися надто часто, що, між іншим, помітно й по хронології внесення змін до згаданих вище нормативних актів. Ми проголошували євроінтеграцію в якості мети, готувалися до вступу до НАТО, просили ПДЧ, ставали позаблоковими, підписували договори з Росією – навряд чи нашу зовнішню політику можна було назвати послідовною. Це суттєво ускладнювало будь-які довгострокові відносин як з НАТО, так і з іншими нашими ключовими партнерами. Само собою внесення змін до законів всіх проблем не розв’язує та не робить нас автоматично надійними партнерами, але воно надсилає потужний позитивний сигнал країнам-членам НАТО.

По-друге, рішення матиме внутрішньополітичні наслідки, так само як мало й багато в чому внутрішню мотивацію. Нормативно закріплене прагнення вступити в НАТО вплине на процеси реформування сектору безпеки, боротьбу з корупцією, розбудову демократичних державних інститутів. Це – добрі новини для планів розбудови української державності.

По-третє, це, звичайно, лише фіксує наші наміри. Ні для кого в НАТО не стане новиною наше бажання приєднатися до Альянсу. Готовність самих країн-членів нас запросити стане набагато більш складною частиною рівняння. Вступ України вимагатиме консенсусу всіх 29 країн-членів із усіма їхніми відмінностями у пріоритетах та сприйнятті загроз. Наше сьогоднішнє рішення не здатне на це вплинути, а тому варто уникати передчасних очікувань.

Шлях України до НАТО залишається складним та туманним. Навряд чи у коротко- та середньостроковій перспективі варто очікувати виникнення цього питання на порядку денному Альянсу. Україна потребуватиме глибоких реформ, справжньої демократизації, зміцнення державних інститутів для того, щоб стати надійним та корисним союзником. Далі виникне наступна проблема: загрози та ризики. В основі успішності НАТО лежить готовність всіх країн-членів захищати одна одну, що досягається спільним сприйняттям загроз. Коли всі країни-члени Альянсу будуть готові ділити з нами ризики протистояння з Росією? Це питання залишається відкритим та ключовим для наших перспектив приєднатися до НАТО.

Закон, звичайно, не розв’язує проблемних питань української зовнішньої політики. Пріоритетними національними інтересами в цьому визначені є «інтеграція України в європейський політичний, економічний, правовий простір з метою набуття членства в Європейському Союзі та в євроатлантичний безпековий простір з метою набуття членства в Організації Північноатлантичного договору; розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами світу в інтересах України». Одна із проблем в тому, що членство в ЄС та НАТО – це, скоріше, інструменти для досягнення національних інтересів. Наприклад, для зміцнення національної безпеки чи відновлення територіальної цілісності.

Нормативна база української зовнішньої політики залишається слабкою. Нам бракує чіткості у розстановці пріоритетів, розведенні цілей та засобів та визначенні довгострокових тенденцій розвитку світової політики та регіональної безпеки. Прагнення вступити до НАТО – це старий та звичний рецепт, спекуляції щодо якого періодично виникали в політичних дискусіях. На жаль, умови довкола України значно погіршилися, і шанси вступити в НАТО сьогодні навряд чи вищі, ніж це було десять років тому.


Фото обкладинки: Галицький Кореспондент