Як обігріти домівки українців теплом від виробництва електроенергії


У рамках спільного проекту газети «День» та Інституту суспільно-економічних досліджень — «Приховані можливості України» — експерт у сфері енергетики та ЖКГ Інституту суспільно-економічних досліджень Дмитро Довженко розповідає, як теплом від виробництва електроенергії можна обігріти домівки українців.


Сучасні технології розвинулись настільки, що дозволяють робити те, що років 20 тому називали лише науковою фантастикою. Зокрема, вже є країни (навіть наші сусіди), які на практиці довели, що «відловлювати» теплову енергію на атомних станціях можливо.


В Україні ж вторинне тепло (пара), що пройшло крізь турбіни АЕС, викидається в повітря через градирні. Лише незначна, а в загальних обсягах — мізерна його частка використовується раціонально, обігріваючи невелику кількість населених пунктів.

Сьогодні тепло від АЕС надходить у міста-супутники Енергодар (ЗАЕС), Нетішин (ХАЕС), Кузнецовськ (РАЕС) та Южноукраїнськ (ПУАЕС). У цих містах діють окремі тарифи як на електричну енергію, так і на теплову, нижчі у кілька разів, ніж у найближчих обласних центрах.

Як роблять у світі

Швейцарія, Фінляндія, Словаччина — це не повний список країн, в яких реалізована ідея «тепловіддачі» АЕС. У деяких випадках атомні електростанції розташовані на відстані до 50 км від об’єктів «нагрівання», у деяких — близько 100, що вважається максимально можливою відстанню, коли йдеться про «перекидання» тепла з одного об’єкта на інші. Від деяких АЕС у цих країнах тепломережі утворюють густу павутину, що «накриває», крім одного великого міста, десятки невеликих містечок та поселень.

На Заході обрали цей шлях з огляду на екологічний фактор. Адже таким чином зменшується забруднення атмосфери, не спалюється газ (чи вугілля) в котельнях.

Проект ЗАЕС — Правобережне Запоріжжя

2006 року в Україні було здійснено передпроектне техніко-економічне обґрунтування забезпечення теплопостачанням правобережної частини Запоріжжя (населення 265 тис. осіб) від ЗАЕС через Дніпро (відстань трубопроводу близько 55 км). За оцінками проектантів, орієнтовні строки будівництва інфраструктури такого магістрального комплексу становлять 1-1,5 року (залежно від наявності коштів). Також було запропоновано до цієї мережі додати ще два міста — Нікополь і Марганець (тобто сумарно ще 170 тис. осіб).

Невдовзі доцільність та ефективність будівництва магістралі підтвердили експерти міжвідомчої групи тодішнього міністерства житлово-комунального господарства.

В ТЕО зазначалося, що проект дасть можливість перейти на дешевше за природний газ джерело теплової енергії. Це — щорічна економія на закупівлі 300—320 млн кубічних метрів газу, які використовують комунальні запорізькі теплогенеруючі підприємства. Ще одна з переваг проекту   — можливість стримувати зростання тарифів на тепло для споживачів. Щодо діючих котелень, то пропозицій було кілька: повністю припинити експлуатацію або ж законсервувати, щоб вони залишалися в структурі теплопостачання й у разі потреби було відновлено їхню роботу.

Після підготовки ТЕО (2007-го) вартість впровадження проекту оцінювалася у $325,406 млн. Термін окупності варіювався в межах 4—6 рр., залежно від вартості газу. Два з лишком роки тому, коли востаннє говорили про проект, Європейський  банк реконструкції та розвитку висловлював готовність надати цільовий кредит, але до реалізації задумів справа не дійшла. До речі, саме ЄБРР профінансував підготовку попереднього техніко-економічного обґрунтування.

Економічний ефект

Загальна економія на закупівлі газу на прикладі правобережжя Запоріжжя може становити лише 800 млн грн. (за умови терміну окупності 6,3 року), а за умови повної ціни на газ, яку платить держава (7,180 грн за куб. м газу), економія може сягнути двох мільярдів гривень.

Крім того, варто врахувати певну взаємозалежність. Збільшенням обсягу продажу побічної, або «сторонньої», продукції електростанцій ми знизимо собівартість основної продукції, тобто електрики. В цьому контексті можна говорити про здешевлення на 10—20% вартості електроенергії, яку виробляє ЗАЕС.

Загальні перспективи

Якщо ж розглядати «теплові» можливості не тільки атомних станцій, а й вітчизняних ТЕС, то загалом їхнім теплом можна обігріти практично всю країну. Підраховано, що близько 70% українських населених пунктів перебувають у зонах прокладки теплопроводів й відповідно можуть отримувати теплову енергію від нових джерел. Можливо, в межах цілої країни чи згаданих 70% населених пунктів це реалізовувати не потрібно, але потенціал є.

Наприклад, частину Києва можна обігрівати за рахунок лінії Трипільська ТЕС — ТЕЦ-5 м. Київ (Видубичі). Відстань від столиці до Українки, де розташована ТТЕС, становить близько 30      км. Тепла від цієї станції вистачить для обігріву кількох київських районів (половина Лівобережжя). Магістраль від Трипільської ТЕС можна під’єднати до існуючої інфраструктури (ТЕЦ-5) й на цьому заощадити.

Політичне питання

Чому ніхто не розглядає можливість реалізації такого проекту? Це — не енергетичне чи економічне питання, а політичне, тож його варто адресувати нашим можновладцям. На словах ось уже понад 20 років декларують потребу зменшувати залежність від газу й бути енергонезалежними, а на практиці все робили навпаки. Держава була налаштована на споживання газу у великих обсягах.

Звичайно, перехід на енергонезалежність, на раціональне використання наявних ресурсів — питання не одного року. Цей процес об’єктивно може затягнутися на десятиліття. Але насамперед потрібна відповідна державна стратегія.

Статтю опубліковано в газеті «День».